Опубліковано: 2022.07.17
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Вiкторiя Тищенко

***

Ты говоришь мне: «Милая, не возвращайся.

Повремени. Приближается к нам орда.

Нынче покой как будто… Но это покой отчасти…

Перед грозой разграбистой так всегда».


Я говорю тебе: «Милый, должна вернуться.

Знаю: ты прав… Не избегнуть, сбежав, беды, -

милый пойми холода грозней гроз и шквалов грузных.

Кто о тебе позаботится в день, когда ты один?».


Так мы и спорим, потерянные супруги.

Много таких — бывших неженок в правде дней,

в правде, что правда — выдумка. Страшно нам друг за друга

(страждно нам)… Только тебе за меня страшней.


Ты говоришь мне: «В разлютье разлуки грустно,

только… читать о войне — не то, что быть в гуще войны».

Я говорю тебе: «Милый, должна вернуться».

Ты говоришь мне: «Милая, повремени».

2022
© Вiкторiя Тищенко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/53939/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG