Мов той камінець, гіркотою розчавлене слово.
Німота-немога питанням застиглих годин.
Та сниться мені, що наступить вона, відбудова.
Країна підніметься - квіткою в сонці - з руїн.

О, ненечко-земле, багато, багато страшного!
І сльози, і кров - нескінчений жахливий зв'язок.
Та сниться мені, що наступить вона, перемога,
її протрубить вічно юний барвистий бузок.

Це буде, це буде - я чую мінливим відлунням,
як пісню виводять крила її, ладні рядки.
І знов по Хрещатику будуть гуляти красуні
та небо безмежне в долоні візьмуть діточки.

Відбудеться - так! - відбудова, відродження щастя.
Насправді - на справі - не тільки у бажаним сні.
Але не відкриються страчені ті оченята.
І гірко мені,
            в митях-митницях
                                       гірко мені.