Я намолюю тіло, щоб потім ділитись теплом,
Учуся в лісів, прибережних, наріжних каменів.
Не моє все, що маю… Та все огортаю словом.
Іншого виду служіння допоки нема в мені.

Я ціную роки й те, що в тілі колись пізнав.
Відпустив свої віжки — нині веде Всевишній.
Посадив земний сад, ріс у полі з цілющих трав,
Тому й зріють мені (й по мені) груші й вишні.

Зі святої води дізнаюся про все, як з новин.
Вода знає минуле та дещо — про наше майбутнє.
Я маленький камінчик, природи правічний син.
Що живе провидінням, яке тільки вчиться чути.