| Сергій НегодаСенс ковчега| Застала темрява в місті.  Ємна зав'язь міста
 являє  їжака в смартфоні.
 Але наявна елементарна
 тканина верби на воді.
 Хрещатий яр до річки,
 заплетений байрак.
 Здалека джерехтять
 ліхтарі заможних шахраїв.
 Каміння гір, які на сферах
 бань іскрять фарами тачок.
 Де-не-де багряніють
 тверді скелі прагнень.
 Найтяжча вежа застала
 сарказм в центрі.
 Без мене перехожий
 впіймав інтерес
 до Петра та Павла,
 як дефакто, - маяче
 на весь  край, деюре -
 іронія ламає пряму життя
 на гирлянди незграбних емоцій.
 Ніч здатна на власне
 упередження зачинів,
 бо плавне судження про факти, -
 то це поетапне згасання емоцій.
 Неонове забарвлення
 державних теремів-закладів.
 За час хапає будівля-гевал
 десять ляпасів  від заметілі.
 Набрякле світло переявляється, -
 в караван звелектричної ватри.
 Перенесення світла
 через каламбурний чад,
 страшне "фонове" блікання,
 електроперенаселення стеців.
 Наснажена, щедра,
 незгасна рівновага,
 багате чорне сонце в депресії.
 Ефект надстаєнь у місті.
 Цей ландшафт генезесів
 має скарб балансів
 Пантелеймона.
 З'єднає весь  хребет
 міста зміст яйця-райця.
 Вінниця являє в злетах
 пам'ять на манжетах.
 Та всякчас віддає зелені
 запашні дерева на свалку.
 А якесь таємне багаття в  серці,
 де не знає меж глядач в депресії.
 Без заперечень ранець краси.
 Переданий адрес на Стельмаха,
 там, де гречний гербарій князя
 Коріятовича, литвина за походженням.
 
 
 | 
 2021 © Сергій Негода |