Невідречені скреси зими.
Без тебе призве мене вітер.
Пережиті миті ще живі в серці.
Виженіть мене геть з печери.
Цей вечір прийдешніх вітрищ.
Три білі кішечки підвидерли печери
від кривди, від примх, від пільг.
Безсмертний мій лебідь
прилетів в день віщень.
Врешті ти, сич,  переміг зміївниць.
Викличте тепер вітер-дівчище.
Летить через мене в житіє
жертвенних предків,
крізь степ. Вже більше
вінницьких свистів
житиме в жмеринськім степу.
Земні переливи в зерні, -
не зникне нестерпне селище.
Привезли бездітних дівчищ.
Стриже їхні жертви зрілий легінь.
Цілий гін від третини всевишніх стер
мене в дрібні ритми верлібрів.
Тільки  терпець не зірве і не вирве
цей вертеп із лебед відречених,
щей причепив дівич-свист.
Зелений Ліс. Пеньки.
Деревце-підперез.

Ти, перевесле, нині йдеш
в перезимник з первісними,
зберегти тщетне в зелені степів.
Ти пізніше пересверчений
синій кречет, крихкий, без сил.
Ти, клест,  без вечері, без легенд
викреслений з грецьких джерел.
Гнівиш відьм і великих предків.
І все рве кіндер свій вихрест.
Сизі стіни печери. Сивеніють стелі.
Перші двері. Треті двері. Четверті.
Без смерти живе день зневіри.
Виселив вершників з-під стелі.
Невидимі перелітні сили-крихітки.
Звик весь свій нестерпний вік
йти геть, вітрище зі слізьми, -
чи ти не згинеш, і сміх під стіни. -
чи  ти весь стимериш кістки,
вигримиш дивний безмір,
хрещеник від землі здійснивсь,
зціливсь в битві з мегерем.

Ти вмів склеїти свій безкрилий
величний витвір з мертвих слів весни.
Невже це квітень, щемить серце,
ти звик летіти в степ з березнем.
І все дикіше квітне січень без свідків,
житимеш тепер бевзем,
небезгрішним,
і в день виживеш в гієні,
випестиш себе,
і в ніч зникнеш, і вимреш
під ситий лицедій-гріх.
І все гіркіше призве Семен белебнів
в хиже-земне, в пекельний степ.
І в безмежне прилине і мине піднестись
в безсмертельніше, - в підле вижене гнів.

Десь вистелить степ сивий сніг,
лише цільне не вимерзне,
приплине вітер, і видере
всі стріли із мене,
і не діжде мій привид
твій міцний меч сили
від небесних птиць приї.
Сині тині. Темінь з глибини.

Невже не спітніє серце,
вислизне вій ґерцем,
грішне вистигне в печінці,
злий тепер січень.
Втішний червень.  
Щедрий липень.
Віщий серпень.  
Первісний вересень.
Тільки бідне перед себе
видивить ці ниви.
Вісник степів переверне
рідне в чебрець-тінь.
Ще мій день вщерть стерпне,
визріє в стрітенії.
Перелітні тілесні птиці без межі.
Прилет Єви без перелесників.
Тепле джерельце вижере
смілені сріблені іги мерців.
Він, крицевий бегер,
і в нім зникне, крицевий.
Єдине - миле дівчище.
Згризе весь хліб.
Німе, підле, грізне від війни.
Біле лице лише  цвіте, пізнє.
Вечірні відшепти зледеніли.
Ще в етері сліпих кревів ефемерне.