Стільки років гнобити
 чинні огріхи опришків,
сміливих боришків
із Коломиї.
Пригінчий сторож
молить в мобільник.
О Господи! Допоможіть.
 Звільніть синів гордих.
Отой постриг-штрих
роздививсь в соборі.
І, що  ж, покрививсь.
Тілистий опришок
з Коломиї норовистий,
білобрисий, мозолистий,
з вітриськом в голові,
бистрий вирлокопил,
оковирний козир ловитви.

Прихильні вжитки
 поводирів здирщини,
зловживили собі зиск
від користі обтислих,
щоби вистіб-понт дідичів
покривити під звихи-
прихвостнів голосищ.

Опришок цілий вивоводок.
Помислив про гривники
і нишком донищив визиг
в собі, бо всі цілі, то ботові,
кормиги, шифтики-вортихвістки,
і всі кислі вищири під дриг-шмиг.
І що ви, витріщили очі,
розривні  гривні під виворіт,
блись-блись-блись і в офшорі,
хвись-хвись, мить війї - гирлиги.
Сновига-опришок привіз собі
віри-визбір,  від сріблистих вовчиць,
і цим покозирив осінь
бідних щілистих хлівів.

Встиг зговорити гробовиків
сотворити горішні гроби,
і зловив хрищиків-риторів,
освітивши їм підлі мотиви пихи,
втихомиривши протитиск
одних пройдисвітів проти інших.

Виярком обходив опришок
комбриг, із міцних мисиків,
вивів цих дивокрис в ломиги,
лихозбитків під свист бідних.
Тринчин міст, і той посмів сновиг
прихворостити їх, в гори втік.

По ділом розорив по дорозі
шовкових попів, живчиків доріг,
вистромив їхні мотлошні позолоти,
проніс повз гвинтиків розстриг ходи
їхні високі щогли-корогви,
щоб всовістити кпини інквізиторів,
котрі в тіні, - мов ободисті мотоцикли,
свищіть в ропі, мов свині в горосі.

Охриплий опришок з пригород,
мов би вигідно прицінивсь
до кріпосних лисиць,
до бридких тигроловів,
поколотив їх остогидлі жолоби,
обізливсь, видзвінив топориськом.
І витворив з оковитої мито.

Витончив прониклий голос.
Під свої здобичі, вчинив гомон,
мов ворожбит- композитор дощів,
цить, гніт-гриф, його звиток-
зшиток під злитком.

Щомить гомонить
щиро притчи-притичини.
Зійшли волокити біди слізьми
в приголомшливий волох голосів,
тік повторних новин від пройд.

Сім більйонів хвилин опричини,
Сім мільйонів слідів пригод війни,
стрічки, сорочки, моногібриди
від мстивої вдовички-кінозірки.
Колись гіпнотичні бойовички потіли.
Побігли від докторів
під кримські острови.

Шості ночі ловитви з гримом в гнізді.
Проходив гори і тишком говіркий
робочі здобичі пришив вдові, -
всі оніміли, бо опришок всиновив
її чотирьох синів під здивовижні ікони
Що ж бо одні збитки від шинків,
розливків в норовистої попички Ірини.
Визиски роліготоньки плішиві,
токсичні дільничі ризики криз,
доходились, і розчохлились воші
злосливі.
Костогризи-слідопити, прослідили
покори бридливих до стрімів
прозорливих виборщиків-підлиз.
І щодобились особливі хижі
 москвички-більшовички,
в котрих в хліві - комизні
міни, бомби кровопивців.

Зливи столочили пригорок
в полох-могилок, від дротів
збиті їхні водогони швором вогнів,
виціливши огривок
під торги кривдників,
під споживок шпигів, 
провин кровопивць
 із ворітьми під гвоздички.
Поводир розбомбив борги
визволовителів-охоронців в ізбі.

Один моричний горбик
голий стовбичить в лісі.
Годить войовничим
 морозом  криниці.
Сіли опришки коло води.
Досвітній білий кіт
з пригоршні їсть хліб.
Доброзичливий
городничий з кришивом.
Підніс його догори чорниш.
Потім облишив.
 З вишки - колорит
 гірничих-опричників.
Він чорниш-розвідник,
вишколив свої тривоги.

Підхопивсь опришко, - підкоривсь
колишній сон, вчипивсь підкоришником...
вишкірвись... молотовишний. Вистріл.
І тишком пішли фронти
під двори городищ
робити діло, свищи собі
прищ під снопом,
під кордоном  сиділи
і нишпорили, мов чорти.

Од, лобище, - вийшли солідні,
пишні прийми чикрижитись.
Нові приділи приточили собі примарні.
Примостили, щоб тодішній
остолоб оповів
про цілі взводи міцних чоловіків,
котрі в лісі до придобились.
Призов волі до косовиць,
скибищ-чоботищ.
 просторий з ритмічним подихом
в колоні. Всі приїжджі,- біжи...

Божий спокій в гожій дрімоті
збірщиків сподвижників.
Дивовиж від милолицих здирщиків,
сміливих видовиськ покидькові.