Потіль достиглий з лихом, - в один дотинок.
Відтоді прикрий дотик із відтінком щитів,
бо твій творчий дохід  - одні дірки в дошці.
Жодних з тих пір схожих зі мною збитків,
одні дохлі зиски від гідних гострословів.
Говіркий коломийник з доробком плит.
Цілком, пришив виторг з одної бджоли, -
ніщо, бо збиток, допоки достоїнство
догоди в тобі. - сором в книзі, що хором.
Ото мій гонор, - отой профіт, - дотовпив,
бот твій - стосовний докір торгівлі в собі.
Потім у полі плоскі стіни колгоспні
приносили гроші з води. А твої криві виклики!
Достотно нових дощів, що нині  спроможні
оці вовки з Москви, коли ми - гвинтики війни.
Коли ми - хмільні мільйони слів від Тичини.
Доти вірогідний цинік поїть отців сміхом.

Ніжно, тихо, тонкий спокій.  Спинись.
Під впливом війни полки пішли Дніпром.
Ти скорчивсь від гострої болі. Скрививсь.
Робочі жили звільнились від крові. Голоси.
Пронирливий піт чинить гніт свідомості.
Чи  щирій божій, срібній ролі протовптись.
В хитрій тиші особистих облизнів охолов,
і досі скромні гризоти, і сміх і прокльони.
Під ноги торочить злий потік води, біжить.
Він вибіг з толоки, пищить, цокотить тобі
в сірій ризі корости - хижий сором Голгофи.
Стрім, мов змилий підлий горох при дорозі.
Мовчки облиш свої сни, ніщо твої клопоти!
Ти - кров з молоком. Свіжий блиск облич.
Ми нові сили - тобто королі хитрої волі,
ми молоді долі нижчих і вищих горбів.
Вогники - в очі, вискочили іскри. Чоловіки.
От прийшло лихо війни. Під брови, під носи.
 Бліді митрони-жінки. Що?
Гидкі ці ролі в тобі!
Дмитро, ідоло, підійти
 до ломокомотивів доби,
 і скривись від мрії, 
мов громом прибитий.
Чи вклонись боровисним робочим,
поморочити їм від своїх коротких,
цинічних віршів-злочинів, - зник би хист,
ік лихій дивовиж, остовпів з добрих слів, -
 і грішно і смішно,  дві доби прожити ботом.
То приходити з новим і білим зовсім гірко.

Чи то просвищить в пості трохи мотив мрій,
 чи злий спів примітивних
морок  жіноти-цноти, попридивись.
Близький кордон одбивсь
від офшорних ослів.
Он, видно, покриті хистом ці збитки синів,
он, вільно спочили в солохи під впливом
чотири чорти в соломі. Вхопили
ловкі волошинки її  чотири дочки. Короткі хвости.
Визріли збиті з пихи в ділі поколінь Х.
Покірні сини обох світів при повній Ворсклі.
Хоч хотіли повз ввічі проходити поворот.
Чи готові підмогти гріхи хвостові цвісти?
і піти вглиб в той світ волочитися під зорі.
Відповість один, той вибрик, хто схибив,
бо сім хортів відбились від ловів рівнин,
 і поволоклись собі чорними між широких горбів.
З околи скривили милостиві дороги,
з війни звільнили, - і ось вони, звились
золоті клопоти сліпих бійців,
Ніно, хоч ти дій, бо від тої ночі, ми - всі голі.
бо хтось втік з колиби від втоми молодиці,
 швидко виніс шість шплінтів з вибійників.
Олійник, чий ти хліб з'їв? Зник з чорними.
Нічого собі вільний! Ніхто! Ловити в полі.
Чо, полічив в полі ворони. То голи собі лоб.
Одірви собі затії вітрів. Ти ж хлібороб.
Жди користі від гнівних ловів молодиці.
Скрізь їхні докори - сліди листоноші,
 інколи донощоки, розвощики хлібів,
повні догори дригом гнівні фізіономії,
вимоги кислих мін хлібосолі  вождів.
Чо, нічого доводити, вилізь зі шкіри,
швидко вбий клин в голови поколінь Z.
Либонь, доволі високий політ соломій.
В мій бік, в тихий тон моторів-бісів-ворогів,
в повні кишки вигод їхньої монополії,
Цить, обірви собі всі жили природи,
фізично ломи кілки в горлі від соди,
оздорови  всі міцні сили, всі щирі волі,
всі долі, всі провини, всі конфлікти.
Вилізь зі шкіри в цій вінницькій,
сивій гоморі-голові - одні дірки білих світів.
Чи тільки тобі  колить очі сором?
Винось свої ноги по тій чистій дорозі,
бо ти мимохідь вбив в собі мимрові злидні,
оптимістів провини, пихи і користі. Іди, іди.
Ой, мимоволі вломиш цноті кості в горосі.
Особливі розмови в Ірини,
ти лиш підтовкни до млинів,
підштовхни до прірви після пихи,
звісно, після півсотні скриків війни. Припічки.
Нічого собі, орли, соколи, - зітхни вголос.
Ось і злий вітровий млин від підніжки води.
Поник лихосмолич з Польщі,
дійшов смислів з висоти вичитки біблії.