Опубліковано: 2021.11.06
Поетичний розділ: Філософська лірика

Андрій Теплов

Можно любить...

Ты прости меня, Друг, если что-то могло да не вышло...
Не хватило ни рук, ни силёнок, а - главное - дня.
Только память порой колоски размечтаний колышет,
а мечта за горой притаилась и гладит коня.

Так хотелось бы прочь по росе не по минному полю
вскачь ворваться бы в ночь, где от звёзд разбегутся глаза.
И хотя бы на миг обмануть эту горькую долю.
Путь найти сквозь тупик в край, где мирно взростает лоза.

А пока на века цепью скованы кровно-духовной...
И родная рука, без которой не стоит и жить,
вдруг подарит тепло... И слетят все мирские оковы.
На душе так светло станет с мыслью, что можно любить...

05.11.2021

2021
© Андрій Теплов
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/53184/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG