Тут був стан мавп, а потім стан рабів.
Аж ось вам став сад аж за той край
для дурі, для вамп і для вільх і приваб.
Там бувдь ще там рай без пільг і благ,
так він склавсть в клад тіл, пазурів.

Цей лад, як тьма примх, стоїть від війн,
як марш мреців під крок скель - усіх!
Скинь міць всю за край. І не кайся за двох.
Хай наш гай хоть радіє від притч,-
як сам рай ткнувсь на весь край.

Бо ж що за гарь наших тіл?.. Дурь осядь!
Наш рух, це не шлях у вічний Рим?
За чий це шал серць та щуль пащ,
твій шлях - і це всім службам на зло, -
мій стрім у Крим, у крик душ,
де скніє зляк та страх у злюбі влад.

Що там за гурт, а не на той бік стяг, -
а що, як страм не той, що глузд?
Ох, схов і вал і збруй. Ти - лицар долі.
Аж, який ах, здір сала не спас, -
схов вічних вір без міри щасть,-
Колись чийсь бувдь цей твій двір,
А враз тих мам, а враз тих тат.

Від так сто по сто років втрат
Від так зсув приваб правд у біль,
Од, чув, що жив тут брат-бевзь,
тут був рух від всіх хат
у світ під кущі стріх, у човни, у ліс.

А ти стань серед яв, серед гонів міст, -
ось і тінь твоя - це моя ціль,
ось мій мряк - це мій гріх,
а це мій білий кінь, а це твоя віль.
Так май ще знов свій невидимий звід, 
а мій прозорий кінь ганя  серед течії  авт.

Який чую смак серед гущі рік,
хто мав сто кар у царів на батьківщині,
і мав сто ран у султанів на чужині,
той має нюх, то чує молитву землі.
За чим би я ліз у хід спокус і принад,
під дім принців, - під хороми багатіїв?

Ні за чим! Я сам так відчувсь,
а він, як цар, як імператор, відбувсь,
весь знишк у хвилях морів,
де крім океану мук, повно люду.

А ще є хміль степу на подяку
під свій гін дум і мрій, отам і мій сад.
Що там за движ мережі? -
Я вчуйвсь у острів на лов юрби.
Вдавсть - під звук, під свист,
під гул, під гур, під хайп, під лайф.

Як цю тлінь я ждав для себе, а не для тих,
хто мав крім рук, ще київстар,
а ще дух, а ще нюх,
так, чом ще не труд,
а лінь і сон смартфона.
Ти гонг відчув, отой кайф, -
не тронь нашу міць, чорний крук.
Ой, ай, - бо наш драйв оця лайв.

Наша дрижа віршів, як движ хиж, -
під струс багатих грунтів.
А ще би з чим  зміг хоч
я тихо пожимть,  так це зі своїм прахом.
Дар звуків у тихих вільх для всіх.
А цей наш, зрубаний  дуб, виріс із тих днів.
Цей най, корчуватий дуб, не цвів ще із тих вік.