Ти ба, - юрба, - та то яхт гульба Вінницею.
Хіба ютуб-голосьба лежачих в квартирах.
Їй-бо, братва стрибає на великах в парку.
Міньба в бровах, всюди дивна мошва.
Межа наших бажань - лише євроліто.
Гужва вигрібає зелену жорству бульварів.
Явна атмосферна лихва - неначе душова.
Худорба качає права на верстах  панви.
Поміж грошви - кіптюга божества з мурави.
Криві зв'язкові слуг кульгають за наснагою.
Вертлюги в пилюці пролітають на кочергах.
Блага качва мужви на мостах від баби-яги.
Бородата панва гойдає  слободи в чехарді.
Скупердяга шкодує за вождя небожа судді.
Якась гірка сльоза, наш ханжа, вереда-ужва,
голова біга в комизах, виїжджа за кордон.
Чужа Україна для ксьондзя. Має гарбуза.
Беручка біла сорока, вся на людських горях.
У сокола-немовля підсохле криля,
перегодя стане янголятком натощак
у скупиндяг.
Чвалає вінницька йоржва зустрічати
білого лебедя, а той голяка літає
по закутках над Божою річкою в ділах ,
 і кружляє в справах над ластівками.
Дорога наша земля з водами журавлів.
Нашармака стільки хліба в орла родить.
Одна лише ганьба, ходить чиньба пішака,
дотла забавляє чужа жага наші поля.
Всі нерви на голках. Намотав свого
вказівного пальця на вус, задумався.
Безкоштовно прибув до розбитого корита.
І що ж,  голові пороблено нещасними?
Що ще має бути? А в чаті, як на долесносній
живій нитці дурниці прожив я над усе, то
заціпило правдивим язиком весь голод.
Димова завіса на акції протесту побратимів.
Перелякався. Вибух. Вражий грім відчуттів
серед ясного неба з веселкою. Завзятий.
Забився головою на горе всім настроям.
Ти на вільній вулиці, де мухи кусають,
проте в свій рот набрав камнів і злий.
З жартами на короткій нозі. Глузую перед
перешкодами, схоплять за п'яти лицаря.
Чи тобі море по коліна в танталових муках.
Живий душею джура з лихом та халепою.
Аж мороз пробіг поза шкірою. Од, холєра.
Обурений на всі заставки неба в столиці.
Брат, а ти виріс горохом із асфальту. Егеж.
Мовчи. Живі вогники  посипали з очей
і збили оскомину. Бісики набивають ціну.
Я вже набив руку міряти все на свій аршин.
Цей двір собак не вартий спалених мостів.
Тебе муха в окропі вкусила. У тобі жахи.
Заварив цей лин на сковороді добру кашу.
Молочні водоспади і масні ручаї на вазі.
Решта щось ні слуху ні духу в Україні,
як стецьків похрестили. Брат іде закрай.
Не жаліє час. Кану у воду, щоб ловили раків.
Скільки ще має сили мій надутий сич душі
 на весь голос, так ще сильніше придавив
дух на відшибі. І тут і там, на виду всіх камер
На всі лади барабанять всяку всячину.
Тямиш накручувати хвости намазаним.
На волосинці провисає нікчема в загрозах.
На всю губу курить чужий тютюнець.
У розкоші плаває вареником у сметані.
Пивний шинок на глузи підняв бешкетом.
Одним махом надавали книшів богатирям,
переляканим в балаклавах. Непорядні тіні.
Та ну його зовсім, не хочу свій ніс
встромляти в цей перегній.
Ні світ ні зоря, щоб носи сувати
 в цю непрозору політику посвячених.
Нічого не знаю, а рідну мову
 вчу все своє життя, як вчений раб.
І про інші не забуваю, бо вільний і гордий.
У них там, ні роду ні племені, однак,
як задерли  безсовісні носи на мою історію.
Обминаю їх академії десятою вулицею.
А останнім часом тільки
нашим святим молюсь,
 інших не розчовп мізками, не визнаю.
Оббиваю пороги тільки наших храмів
 і не вішаю носа, хай там вони показяться.
Хоча цей номер серед попів не пройде.
Бо ні сюди ні туди, а я все не стерплю,
та й нічим скрити, як ні знань, ні свідомості.
Ти нічого не скажеш собі, бо філософ.
Тільки молюсь за наших братів.
Ні те ні се, хоча одразу
не дав дуба на війні,
і ноги не витягнув
перед церквою.
До моєї душі не підкопаєшся
так близько, так точно не розвідаєш її,
вона завжди доганяє вітра в полі.
А що там далі у неї, ні слуху ні духу,
все пусто і порожньо, розікрали її.
Одначе, противно, остогидло отак
планувати  кредити для духів,
а потрібних грошей,
 як не було так і не буде.
Нічого собі запити у тебе,
ні сіло ні впало.
Хочеш чи не хочеш,
а треба знову обводити
навколо пальця ці дивомрії,
заводити круг мизинця
долю свою нещасну, безнадійну.
Так ще треба об заклад битися з волею,
бо обдеруть горді її пекельну душу,
як пахучу липку на смачні чаї,
бо розграбують свідомий дух
до останньої наукової думки.