Геть замакітрився сомнамбул Ернеста,
інтелектуальний опічок естета з відчаю,
і така демагогічна шизофренічка душі
щорічно бенефісить його етику над тобою.
Чи ще не здавиться прихований примара.
Таємний та невидимий канон життя в собі.
У розгардіяші розкошу збираються убивці.
Сплячі смартфони  - це апогей живих часів.
Ходячі роботи - це втрати від струсу думок.
Виярілі торгаші - це плин з набутків грошей.
Непосидячий - ти, він - нетерплячий. Зник.
Розправились спраглі мрії самовиживань,
сотворять тобі волю для надії самонавчань.
Зростає товща прошарків таємної душі,
що архівує лише нові пейзажі живих і мертвих.

Пригнічений обіцянками Ернест від страху.
Зайнятий заволічками амбіцій
та неврастенічки зневіри.
Таке невеличке еластичне личко
передихає усіх за сваволю долі.
Обривають жили рук ці криваві муки доби,
і сили живих натхнень вигорають з історії.
Покараний титан в тобі в часи ідеології.
Зневірений велетень сьогодення ботів
ще тримає небо над нами. А ти вже тікаєш...

Силоміць пандемічна мозаїка виздухів
перекалічує такі імунічні візії
розуму в провакцинованому чоловічищі.
Міцно-преміцно тримає річище на інтуїції.
Вищир афектів в городищі
спантеличили дух Ернеста. 
Символічні думки в цифрі.
Зов безуму порожніх сенсів в наших істотах.
Пуста, як жива, змодельована легенда війни.
Останні розлети перегудів між дизлайками
під підлими фейками після реальних подій.


Вишколений і добре
координований живчик
інтелекту відкрив
своє сороміцьке басище,
яким зустрів закручену вішалку
скромного життя серед комп'ютерної техніки.
Дух весь намагнічений. Диски духу гойдає
панічний титан доби, шокує  душі юзерів,
заряджає енергією в мережі.
Випатраний з середини до самого
серця  орлятами своїх степів,
вичищений твій виздух від зривів
катів на безволі шляхів в мережі,
неначе ти - повна безвість для ботів,
що проказилася з вітром синергій
в далечінь ірію.

Тримає невидимок душі медіум  свідомості
на світському базарчику,  там і майструє
деструкції лихоліття в уявах, думках, образах.
Смеркання болі. Теплий спогад літа у саду.
Жада позбутись слів. Чуття ігри престолів.
Розгонить всі страхи примара
над пітьмою, тільки живемо
від програшів до успіху і навпаки.
Зойкають розпуки від невідновних втрат,
спалахують емоції багатогорлих самострат.

Тримає страхіття в душах,
наче кайловище жахіття
 в соціонічному балагані стосунків.
Дружище, приязний, не стовбич
у мене на шляху, вирулюй з пагорбу,
бо таке парубище засіче приховану душу,
як здобич в клініці свідомих громадян
і кишне в іньимне козачище.
Впряже кулачищем вогнедишне
 автоколонище в колесище
та полосне вишкребки дуба вітрищем
і все вичинить так, що знесе маєток-гніздище
 в одне міське каменище.

Оце чоловічок! Ернест в депресії живе.
 А ти, хто такий, меланхолік, щоб нити отут?
Узбіч гаю стоїть віче трудівників
та перевізників. А ти хто тут такий?
 Я -  войовничий понт. Я - скритий алкоголік.
 Я - гіпертонік. Я - нікудишній зубо-обтічник.
Я - автомеханік. Я - мізантроп.  Я - медіум.
А котрий з вас язичить душу на Горичі?
 Тримайся Ернест. Мовчи, - цить,
жива душа - в боргах, жива душа - не своя.
Жваво вичах геть весь дух у вічних кредитах.
Вішайте мою живу душу на показ  в парках.

Ти кидай отак  садівничити, візниченко.
Цинічно. Підступно! Віроломно.
Лишечко душі. Одідичився різко
дух в аватара. Ернест став кіборгом.
Неміч, тобі не личить
жити тихіше від грошей.
Німе божевілля не врятує
лише добро твоєї душі.
Ким перехрещені в тобі
кістки, що таки вижилий.
Як треба ще лаятися в собі,
щоб носили тебе на руках.
Лемент, крик самогубців
над головою Ернеста.

Місто духів. Аскетичний авантюрист душі
просто вишкірився над Божою річкою,
на попелищі розплавлених сейфів з банку.
Вчора душі підірвали все місто.
Ти, підшпарений, дистрофічний дух,
облиш музичити з городничими кіборгами.
Попрацюй з молотовищем душ на хуторищі.

Оце,  зірвались бариги від освічених міщанок,
і пролетіли ниці душі, а там,
 алергічне люциперище багатішає вірт-душами.
Я даю тобі своє дебело-мережне домище.
Нам треба власне кореневище звеличити.
Забери нишком-тишком оце
приховане від люду опудало Ернеста.
 Припиши своє "мутне" лікарство
мужичищу духів і хай собі існує в мережі.
 І забери своїм лапищем оце мітлище! -
Ну-що, вирій, очищай щасливу дорогу
басовитим  голосищем, олунюйся
 від павучища з комарищем
до ярмарища ласкавих, а там
 і до кладбища бідних з лютим кабанищем,
бо на кочовищах скоро просвище
 чорне відьмище крізь клишаве кришиво.

На пустирищі симпатичненький опришко...
Мандрівниче біле личенько. За курищем
 понищив замок Ернеста в Дубищі і скишнув
 з гарбузищем геть на базарище під річку.
Жвавішає, зеленішає, каламутнішає.
Щонайшвидше атлетичний холерик свище,
колищучи сильне пожарище буйних душ,
Нишком бадьорішає педант та  індивідуал.
Його асиметричне клечище
енергій діє блискавично.
Вкотре ушпарений трунок
першої закоханності в невидиме зло,
змиває пил уяви
смертоносна злива  лиха.
Волоцюга-бот, освітлений
затемненням сонця,
пильнує з-за рогу твою тінь,
- і цілить кулею в тіло.

Зазирає в очі химери
 брезклий п'яниця.
Переповнює довкола
 себе огиду від почуттів.
Віщерть презирає
 світло зіниць Ернеста, -
 і вмить лунає біль душі.

Порт. Одна каюта золотошукачів на яхті.
Друга каюта ловкачів з міношукачами.
Усі на місці. Ернест. Вирушаємо на пошуки.
На чудернацькому столику рушник,
 У Ернеста голова йде махом,
свояк забацав тацю з пляшкою.
По-діляцькому розлив братанам
спіртову влаюгу. Одначе, смачна.

Нетерплячий сміх пуркачів на яхті.
Цяцька маніяка в сайдаках кабачка.
Ернест - ну-мо, моторист-вояка.
Перемацнув гіркоту заскуссю.
Хвацько прихвачений веб-камерою.
Пропахла каюта жебрака винною
кислотою з пахощами квашень браги.

Зненацька харцизяка бабахнув пробку
у вінницькій пляшці. Нетерплячка вина.
Відкрив ротяку силач перед веб-камерою.
Сьорбнув гольтіпака прямо з горла.
Відірвав шмат від калача і з'їв, пожираючи.

Запах вина  розніс вирлачів.
Рвачі-ловкачі на півшляху до утримачів.
Кудлачі привернули увагу босяків-лобуряк.
Розбишака скорохвацьки вискакнув
на п'єдестал палуби,
 запахкав бризками на радість собі,
поливши вином на здобувачів байраків.
Трямтячи клацнув автомат на блокування.

Тряхнув лахами землячків, пірнув у гурт,
намацав старі ключі посіпаки. Бачили. Він.
Трюкач розпанахав палець до крові.
Тримач невдач розштовхав морячків.
Затарахкав кулями автомат  по горбатому.
Ахнув шмаркач-пірат з переляку.
Викрадач скарбів, бач, удача, - готовий.
Жахнутий Ернест усім тілом
швархнув під яхточку...
Живий, - Ернест випірнув із води...