укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 42214, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2021.07.18
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Проворний дід.

Гай. Парк. Відірвані корені у підлого дерева.
Дід Грицько мовчки присів біля Соломії.
Крізь хащі будівль страхаюсь гаю в раю.
Від кого залежить палаюча  спрага кохання у вікнах?
В отій голові, Прохорович,  одні нові мордори, -
прийшов зниклий сон з-від ірію, мов йолоп з гонором.
Хомич, щось горить в тобі, скрізь димом пішло.
Виходить, Грицько, горять захмелілі павіття липи.
Дідько лисий допік його, дійшов до живого смислу.
Знову кров молодих - це сенс короткозорих вимірів.

Осінь, просто спорожніли причини свідомості.
Перестиглі вишні виграли на узвишші горищ.
Кирилович. Я чую дзвінку бруківку у Вінниці.
Сповиті криком діброви, -" з річки дівочі голоси.
Осінь-подорож, дід змів її сліди з підлоги.
Горді лінії квітів. Скорботні копіткі бджоли.
Чорні птиці зникли у світлій шибці. У горлі - біль.
Сповільнись мить. Утопиш впливи плин. Стиш.
Одірвись од слів. Розкіш світів. Видноколи окопів.
Он дивись. Ольгович. Вгорі швидкий білий кіт.
Видно білий дим від млинів зі сходів.
Гойдни порох в скрині. Попіл свіжої ріллі.
Поволі згоріли в білій ріні дроти. Писк миші.
Чорні бомбовози історії згоріли при дорозі.
Світнуло стовби в лободі і обози мотозні відносні.

Розвиднились вогники білих молодих королів.
Скорбні тіні творців зморили жовті житизни.
Ожив дім хліборобів. В погоні білі коні.
Дзвінкі стрибки по східцях моторних дідів.
Диво. Болісні голоси. Ти помітив особливість,
чорний сік сліпих дощів пішов трохи осторонь.
Хижі чорні бороди, в тім ми - всі догори дном.
Вслід злились ріки в політ низьких горизонтів.
Добровольні смолоскипи сонць. Пломінь гір.

Відірвись від слів. Говори свої плітки...
Говори голосніш. Прохорич. Говори близько.
Ти хто? Пилипович. Дід підвівсь. Кіт втік.
Ви в білім полотні, мов зомбі вдивило визрів.
Розкриливсь вій, розсплівши крило візій.
Двигтіть свої жорни, щоб жити, - ось гроші.
Бо ви, одні лишились жити, в скрипторії.
Подобні озори, - диво із див. Гоноровий дід
під височінь долі звив собі гніздо віри, -
 в розсіч роїв  - бридкі чорні тіні з світлих вікон.
Приніс обід. - Покинь чорний хліб. - Зіниці розквітли.
Дід, добрі новини від жінки.- Про літопис.- Той притих.
Спішиш розсмішити. Ти підкорив спомини.

Шості дні ходить в гості мій син. Шовковий.
Сторожить липові мрії привидів. Пришли
його в мій просторий дім, в котрім з воріт
кольорові шиби віщої Вітчизни вибіліли.
Прокопич. Ти - щось в собі. Бридко. Ти злий!
Глібович. Сколихни свій схил із-під води.
Чорнобривий зжовтів, відгриз гнів довгий ніс.
І вмить білочолого пропік зір, -
вимив в ночі скорботні очі,
мов стиглі вишні, - в крові, ніби вистиг.
І приснились вологі очі, - дивись,
дивись, Ігорович, три соколи,- високо.
Їх, ніби кривдить Миколович.

Живі, сині-сині одводи підгорілої книги
від нових молохових винників в скрипторії,
школи свідомості Григорія Сковороди, -
ми повні сліз війни. Слизькі сльози біди.
Смолович, щось тихо пройшли крізь осінь.
Високий дощ проднів крізь три дороги.
Вловив, Вікторович, світлий зов півнів
осінньої пори в полі полинів.
Всіх вибили, до ноги! Всіх до одного.
В отій голові провидив сон з ірію.

І досі ходить свідомий ідол своїм домом,
при столичній дорозі кишить - вороги,
Диви, з тонким колоритом жінки. -
Із своїм чоловіком, Іродом, отой чорт.
Підкорив піп скромність в одній провісті,
жорстокі його проповіді Божої Волі,
між моїми молитвами противні сорому, грішні.
Живий основник ротонди, згодом згорілої,
при житії Кирила в Холмові офірії
київського митрополита. Ото монголи.
Здійснили вбивство проти Божої Волі
послів-лихоїмців від монголів,
потім лихої години і вбили всіх діток.
Чи цим відстоїли  гордість здорових?
Коли випокоїли блідість звірів в господі?

Кріпкі пороки під городом коло воріт.
Злі і грізні монголи - в облозі, мов гноми.
Вибили стіни добрим коштовним долотом.
Потім ввійшли в Київ в обхід ровів.
Ніч. Коні, мовби звиділи біди, в живій породі,
Стільки вірьовок і всі крові, в воді потопли.
Хтось прорік вість Богородиці в стрьомі,
в скорботній оповіді з високих стін.
Вмить розбиті стіни посвідчили про сили,
коли міцний стрій хитрої орди пройшов
крізь виблиски вогнів. Під ритмічні крики,
під дикі ори зносили стіни. Жовтомори.

До диких морозів воромори здійснили
побор синів і доньок оборонців київської Покрови.
Стріли оволоділи Золотими ворітьми.
Короткі молитви в когорті отців-воїнів.
І згоріли вночі світлі очі і роти - в тінь стовбів.
Оповістили соколів про полон ортодоксів.
Томили до сьомих потів ворогів.
І потім сотворили голоси-стогони світлої долі.
Стільки років золотої волі достойників і
сильної митрополії. Їхні плоди соломонові.
Стільки обід добрих родів і живих поколінь.
Тихі притчи про гріхи і біди потопів Подолу.


Милостивий гість проходить крізь спокій.
Прохорович. Ти спиш. В іржі мій годинник
 спинив виклик долі,
мої сиві волоси просто виголили голову.
Борисович. Злий до роботи білий обрій
 вродливої Вінниці виріс з дороги.
Він ходить в симфонії із днів скорботи.
Товсті піломи. Він пішов. Тихі кроки.
Цвіркни листом мить, мовби ритмовіолом,
бо вічний гобой гомонить про похоронки.

Місто спить. Володимирович. Пішли.
Просочились пороки. Тонкі жили міцні.
Ніч з молоком. Розчини вікно. Грицько!
Від нижчих чинів прийшли листи. Знов сторчголов.
Ти, що зробив? Відкрий і подивись. Відповіси потім.
З моїх розмитих світів тихо вибивсь рід.
З нього відлито білий простір пророчих доріг.
Дивись вбік, Ігорович, хтось ловить позивні
 вцілілих витязів. Мобільний твій торохтить.
Знов Добровоський в дроті.
Тимкович звів і взброїв шістьох синів.

Біль вигорить з вишини грози. Схопивсь.
Свиридович. Ти? Підморгни свідомий.
Висліпились мороки, сизі облоки клинів.
Обіймись, ми- з ними під вогонь сивої гори.
Втомилось тіло, із зірниць розповніло диво.
Тонкий скрип довгоногих милиць.
Григорович. Просіть досвіт вітрів.
Молоді віхоли доби...
Торкни із ними повід. Пізні очі - із глибини.
Прихились. Йосипович. Полки нічийних книг.
Солодкий спів між зір. Ніколи нечитані книги.

Дід розпріг білі коні. Присів ві млі. Нічого собі.
Чийсь город вцілів. То ж твій. Доволі.
Горло болить. Випий води. Срочно води.
Посилений тиск в голові. Швидко, - піджми.
Ви ж - з нічого. Вимокло із прорізів.
Ноти розтисли вічність. Ви - полковник.
Потворний срібний світ війни вродив сливи.
Голизні підхопили гінкі косички світовиди.
Знітились скрипіти  під зливи бомб млини.
Корнійович. Згорніть ці скорботні книги,
віднесіть вдові із Долини Тополь.
З них мливо, - в них  рідко зникає пил совісті
покритих віків. Дослівні спомини.

Софронович. В полоні снігів кишить сіль, видно одні
колобіжні горби і стовпи дозорців. Розкіш зими.
Поводирі. Згорніть золоті колоски до живих віршів.
Просто вишиті кров'ю доньок сорочки синів.
Глібович. То ж вишиті в добрі і вольності
пророчої вподоби. Од, Процько з порочної Вітчизни!

Кононович. Ти, придивись, біловолосий.
Ой, прикро. Цілі стоси книг привіз з Росії,
в котрих гнів к моїй Вітчизні, приніс в монастир.
Порфирій. Розходились чорні злоби в них.
Од, стільки кирзових чобіт пройшло в мій хлів.
Срочно! Що! - Ці золоті двоголові орли!
В нього в голові - кібці. Чи що, то добрі книжки.
Прости Господи, грімкі соколи з Росії
з гіпсової проби, з чорноморської глини.
Спокійно. Помовчіть. Відкрий-но,
чорний  том на сторінці сто три - ось і причини.
Сьогодні ми, толкові ми, -
ніж ці чи оті, двоголові орли, в золоті! -
Він їх, можливо, робить з болотної міді.
Ото ж то, клопові поклики, між іншим,
від більшовичків трощить, з міцних листків.

Гордійович. Придивсь. Чого доброго,
білі зорі його злих очиськ
видно з криниці живої, нінощось,
жовто-синьо по водиці в Дніпрі.
Бо ми, вічні, ми вижили з почином
із трьох світових війн. Ми - горді.
Ниньки, ціль Росії - просто довірити
злочинні гроші тим,
хто вхопив шилом чорну мить.
Ось, ти, чи ми,  змогли би добігти
 одним колом до відомої всім
високої гори російських Мрій?
То ж, - одні чорні мрії що прийшли строк.
Сьогодні ці чорні мрії прокотились
скрізь білий сон грошовитих дідьків-чортів.
Їхні цілі одні - чорноморські порти,
бо щойно ці чорти побігли до вродливої
голої дівчини. Одні смолоскипи війни.
І коли вони із тих злобних голосів
із досвідом військових гонитв
і щорічних мирних вбивств гордих
виробили досвід тристоронніх понтів?

Іч, опочки, - визвірились, вхопили Крим.
Ви, дідько Грицько, - ви один
випили мій свіжий могорич.
І знов вхопились до нової світової війни!
Ой, ти моторний,  толково говориш.
Охрімович - позіхни мовчки.
Мовби скорий, до помочі пристойної дівчини.
Що ж, сильно то випив твій свіжий могорич,
бо схотів толкової війни.
Ото і добро вчинив, - ото  би стільки шкоди,
ото, вирло зробить. -  Ти, Грицько, освіжись.
Ти швидко, брись, пригнись.
Бог з ним, тим тирлом.
Виводь  свій чинш в мої міцні гривні.
Від війни - хоч розірвись в різні боки.
Хоч гострий ніж, - розріж в різні сторони.

Ниньки чорт проквилив чорні цілі Москви.
Ось мрії - чорний клин Росії в білій свитині.
Дійшов би до билин. Допоможи мні виводити.
Ти схитрив під швидкий потік в Дніпрі.
Отож, прогнись, пливи під мостом.
 Ти що!!! Ніщо. Сторожі. Голки - навіщо?
Слизькі дороги в чортів від дощів.
Що лиш по половинці і тільки з півгостинців.
Пороги між містом і дном.
Вкриті порохом.
Хоч вовком вий в Дніпрі. Пливіть собі.
Шиширхни брови - ти з вроди Гоноровичів.
Хорони зіниці порогів в потоці нових війн.

2021
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні