Я б з вами жити не змогла, та все частіше в різний час таємно згадую про вас з зачудуванням і без зла між хвиль тепла. Хоча між нами вже – світи, думки про вас – старі й нові – неначе спалахи в траві; в душі старої гіркоти вже не знайти. Те, що минуло, серцем звеш, бо досконалість ваших вад – одна з хвилюючих принад, якій пояснень не знайдеш і з тим живеш. Хоча боргів давно нема (за ту обіцянку, за блиск уповні сплачено колись), несу минулому дарма дари сама. Зірниці пам’ятних утрат! Вони миттєво обпечуть, і не дано тобі забуть сліпуче сяйво їхніх зрад і їхніх вад.
|