Тепла пора року. Легка емоція вітру. Очі світяться в обох. Не треба нічого. Кохання творить чари над душами. Відчуття дива. Навколо радість життя. Справжня зажура береже добрі чуття. Щире кохання перевертає все навколо. Кохав, кохаю, і буду кохати справжню. Посмішка зваблює. Ніколи не бачив. Вірю в тебе. Загубив себе. Ціную і розумію. Ти твориш надію на щастя. Як чудово з тобою. Боже, як це сталося? Випадково вибрав. Думав, що помилився. Однак, це мій вибір. Як ожити, коли у тебе все не час ставатися? Як розуміти те, що належить подобі, не тобі? Як дізнатися, де загубилась твоя доля? Як любити те, чого не осяг, бо не бачив? Як вперше переповнене щире кохання радістю? Вкотре переповнене серце біллю, ой, щастя? Вічний пошук себе самого в почутті, в атмосфері довіри. Любов - це не ми, як самі з собою, це без очей. Проникаюсь втратами усмішок у дитинстві. Пригадую успіхи, на які втрачав весь час. Яка мить утіхи від життя на шляху до пекла? Така чарівність виникнення сенсу кохати тебе! Неймовірно. Ти на самоті плачеш про себе. Твоя втрата, така чиста від прекрасної весни. Відданна дітям. Ти справді, свята мама. Мила, продовжуй жити у Вінниці.
|