Сергій НегодаБуже, не рви мій терпецьВідкинуті темні сили в різні сторони. Переляк в ілюзіях, округлий шок успіху, відмова уявлень руху без світла в очах. Файні фарби на фоні матерії травня. Життя в двигуні весни рухає все навколо. Там такі мрії, в енергії потвор - біла віра, усі мільярди жертв без волі і без надії. Одні залишки ненамальованого сміття з мого випадкового вірша у травні. Респект чарівним словам з потоків вінницьких діалектів, що чую в ліцеї. Ось, вона гармонія хвилювань Бугу, коли вподобав огиду життя з торчка, в нечутних звуках смислу на вітрах соборів. Із-під виструнченого шуму нарад і розрад варта у чорному на парадних входах на неймовірному горизонті майдану. Зеленими у центрі Вінниці мають бути не тільки реклама та тупість служб. Дивом промайнула думка в натхнення під запетльовану спіраль бідового часу. Я йду до межі, в якій неупізнанне, бо чорне одне лише твоє грішне я. Твій мудрий карманич оприкрів, бо скрізь повсюдне злорадство на праведне, невидиме тобою не я. Неперевершена усмішка квітки сакури. Фантазія самотнього відчуття музики безчасового буття весни без сенсу, в котрому викривлений травень в умовний простір твого переживання. Господи, дай сили пожити ще трішки! Буже, не рви мій терпець, що не рветься.
|
2021 © Сергій Негода |