Усопший вдівець Тимофій.
 Його очі пророчі, світлі.
Світ просить зорі до призьби.
Одні привиди. Сновиди.
Вікно. Син Ігор-зомбі стоїть.
Сильніший говір в тіні.
І тоді змій вивів Золотослов
в помощ злій відьми.
Нічого собі, білий гриб,
підозрілий тип в росі.

Промінь від сильних морозів,
 от тобі літні війни боліт в сонці.
Тихон вхопив літні вогні
від дощів з вирви.
Виникли бідні хлопці,
і звідчились молодці.
Коні, видно скопом, Віктор
 по тіні. - Гони пішли в житло.
Хмільні ігри сивих вдівців,
ворожбитів  до молодих.

Мітли хлищуть дороги до могил,
товчуть коноплі їхні ротики.
Зі дна річки виходить богатир.
Це той світ в одіжі, Котигорошко.
Здорові стрибки зі ступи
проводить дід, бо не горить.
Божок сидить на колоді.
Позолотили дівочі толоки
до домовин, до гробовин.
Чи що потрібно плодовитій
сопілочці пошкодити в пісні.

З сумним вінком на голові
світить свічки у тлугім вікні.
Похорони хлопця з війни
під чорно-білі стрічки.
Сирітський дівчини бродити
цілий вік у вдовий двір.
Родовід зі снів пішов під копички
від сизих орлів-соколів.
Зриви природи до волі скирт,
до пісні, до строгої гри вгорі.

Добрі прослинки, очі-квітки-вогні,
повносилі волошки-жінки вдови.
Стіл чоловіків вистлів в пісний обід
від гонитви відьми за ешафотом.
Відхід чорнобривців до споришів
годить всі долі, рій бджіл гримить.
Всі ситі дощі здорові на  сонці,
лиш  чорні вдовині гори.
Пишні тризни в боротьбі опришків
з водою під гострі сокири громів.