Чи буду розбудженим розквітнутим відтоді?
Чи буду проголошеним, прозрівшим
 се буденне тло в тілі?
Чи буду відродженим і незачитаним
 контекстом у кмітливої дітвори?
Чи буду незручим приматерунканим,
чи просто донейшн-ботом в поезії?
Чи буду просіяним у перезорщені
тихим визрівачем Поділля?


Я, будучи розстворювачнем кайф-часу,
не зможу провитись в розщезнь життя.
Я, будучи визгаятнем крейзі-вимірів, не матиму
змогу возріти вершу роз'їжджень любові.
Я, вздумуючи взметченем розмереженим,
не зметикну завмираючим лайком.
Я, вчаруївшись зв'язаним прокладнем,
не втрачу осиротілу душу в смартфоні.

Я буду хвилюючим.

Палаючий, паленіючий, пломеніючий вірш.
Дозрілий, розв'язаний, роз'ярений вислів.
Ваблячий, люблячий, чаруючий, зшитий
з часів, з родів, з осіб, з видів, з чисел, із слів.

Стиснений, взбитий, змолочений в зміст.
Политий, знесилений, поранений смисл.
Зсунутий, скріплений, згорнений, чистий
з синонімів, з паронімів, з антонімів, - кітч!

Нерозгадана таємниця -
мій хвилюючий вірш.

Невже, ходячий світами - дієпривидний поет,
Мандруючий сайтами - із зворотами із дієприколів,
Невже, тихо плаваючий мережами, без ознак сонет,
Не всхаменеле вишгород здібним, затабуйованим головам.

Я буду хвилюючим.

Їй-бо, завтра пролетівмо над Україною,
співаючи на срібній хмарі, побачу тебе.
Бо ж но, післявчора сказавмо пророчі
слова,  вчора загравмо на кобзі думу, засумую.
То ж бо, не сховавмо глибокої журби,
умивловшись сльозами чорної біди,
я знехтую прихованою неволею нашою,
сміючися над лихом-руїною вільчанки моєї.

Я буду хвилюючим.

Не вгаваймося, воркуючись із майб-с-утнім,
не завалюймо розворотами підстрибуючих
бот-фото-ж-артом жаб.
Міцно і гучно проголошуймося поліритмами
 з асонансами бажань, точно і чітко
керуючись новим екозамислом віртуалів,
ув'язавши за простір душі спалахи в мережі.

Я, збудучись посіваючим, дихатиму віки.
Я, збудившись здіймаючим, оратиму живі історії.
Я, збудувавшись мандроловом, літатиму крізь мережі.
Я, злоловчись навалювачем мемасів, лойсуватиму вирій.

Я буду хвилюючим.