Видовжують шиї
створіння пітьми
лезам світла
услід самотнім авто,
відкорковують пляшки
отруйної туги
і келихи сліз підіймають
за чорну-пречорну діру
в моїм серці,
і чатують за мною
безмежною ніччю зими,
бо не відають, темні,
квітневих пелюсток
любові.