Ольга Брагіна***нi зверхностi нi знання жодного суму не залишила нам земля колисала в надiї що отримали соки її навмання розiйшлися по свiту покинутi дiти продавати фальшивi квiти на всiх безiменних станцiях цiєї імперіі скнiти зглянься на нас ми скоро пiдемо у перший клас за кишеньковi грошi купимо пломбiр або квас щоб згадувати його через тридцять рокiв пiтьми коли ми були дiтьми але ми не згадаємо це насправдi були не ми жодного суму картатi панянки з пакетами "ЦУМу" люди якiсь питають про що ти думаєш тільки напруга струму тебе викриває серед усіх ненароджених i живих усіх кого вигадка на хвилину зібрала з колишніх книг у цьому мiстi що слугує мапою марних пересувань встань та йди далi але для початку стань кимось кого неможливо згадати стерти з пам'ятi назавжди встань та йди нi не йди зачекай зажди жодного суму лише транспортні корки на мосту через вічну річку це питання твого порятунку себто кривавої звички зуби стискати терпіти те чого терпіти не можна ніколи й ніде та подивись на небо скоро зірка впаде можна бажання згадати своє через тридцять років нав'язаних ззовні бажань безкінечних корків мимовільних зізнань навіщо вони тобі тiнi з дитинства пітьми хто говорить хто слухає це напевне не ми це хтось iнший говорить нами змушує їхати автострадами занапащеними містами пересуватися лише вночі спати вдень під мостами наче хтось інший весь цей час був нами але тільки тіло живе душу свою колисає ні дня ні години не знає вранішнє молоко на підвіконнi скисає жодного суму немає на зап'ястку нитка червона ми наче вдома тут були вчора лише ходимо коридорами пустими питаємо чи хтось живий тут є жодної вiдповiдi немає мовчання горло стискає дріб'язок у кишенi дзвенить потiм все зникає |
2021 © Ольга Брагіна |