Виходиш зі пишної столиці. В розріз
Широкий Поділ. Зовсім підйом.
Бистрі білі коні. Постій. Прохід.
Сірі сови. Сичі. Оптимістичний політ.
Світлий схід при сонці з пловом.
Простір зими. Можливості від біди.
Сніжить. Тісно. Вись. Сірко підлий.

Вмить оскомини тобі з ворітьми.
Попід копитом прить горить.
Доки мій кочит в ці охолоди?
Ти з чиїмсь розміром до провінції?
Годі змії, досить в ніч височіти.
Гомін вихідних виніс донині носи.
Сльози-ниточки. Тонконогий вир.
Гідні, товсті кості чоловіків.

Морок-дзвін довгий в докори.
Гострий бій в розколоть стоїть.
Поміж білі могили злились міліони років.
Голі голови скрізь кобзи квилили пісні.
Босі виростили свій розгнів під вчинки.
Істоти з-під сокири. Химородь Гонти.
Виловили квітки голодні в морозі.
Кочівні броди вийшли в прозорі фронти.

Чи і досі зводить спокій низин?
Миготливі вилоги річки. Вовки мокрі.
Іди собі, щирий, в бійці, офіційно,
пожий в свищі, - освітись до охочих.
Різко, міцно тільки повій снігом-вінком,
щоб висохли всі тріщини в стрілі.
Рижі Розгони хороші тоді,
коли сиві вимори сходять з гори.

Білі гробки гострі. Зроби постріл.
Дід ти приходиш в столиций світ.
Цвинтір. Зниклі Домовини.
Молодий книжник тобі пріч.
Опріч. Вріж їм стихірий трійці.
Обійми, сич, крилом сизим.
Похилі сиві криниці столиці.
І тобі, Київ, вповні зимно.

Холодно. Хвисть! Довгий звій.
Бо ж потім вповні постить мороз.
Спокійний брід робить вовчки.
Рідкі голоси, бозни їх догори.
Косо бродить мій кінь у ніч.
Чорні вовки чиїсь. Вкінці зникли.
Щось хоч би в ликові вічі лихого
звидів, вгорі штири сичі молоді.

Головний хто? Ти! Дідич Сірко!
Зночі сліпий топить піч. Злі злигодні.
Гордовито посопіли чорні вовки.
Постійно з військом.  Погоріли в росі.
Золоті коні з Богунком в долині.
Гострі клинки, ножі,  вожжі сильні.
Тоті, хто вони? Сині донині шкоди.
Вінницькі бордники-богунці.

Чи ви поборолись з Сірком вночі?
Попри ці вольні сили. Попри їм пріч.
Двійко Іванів. Двійко полковників.
Лівим Дніпром тихо  проходив
в мішковині один кошовий Сірко.
Подільським військом миговодив Бугом
під зорі золоті отаман Богун.
Біло-сині роси  в пижмі подільській.

Допоки згорить схід кодоків зі входів,
то скороспілий повисить на ниточці долі.
Чи допоки дідич не прокричить в обійсті:
"Солодкі долі в гіркій кропиві..."