Стемненні бердники. Вечір. Збезлісся, берег. Збір сил. Звішені за кишечники без черги, зчеплі за вивихи бентежні бекеші. Зневірені, збліднілі беньки, виблиски віч із виверті. Ці шкіри безсилі, кінцівки, бельбехи. Знищені ієреї, збезчещені в безсмерті. Збентежені зливи змили ліси. Берег черні. Випиши берест із всіх злиднів. Клеймені зрізи змієїдів знежирені під зефір. Знівечені кістки інтервентів. Ізліт диких індиків в Іллічеві. З’їзди велетнів, інтердикти кіперів, Бенкети, бенефіси, веремії, веди селищних реєстрів із березілі, веління бережливих вередників. Перевернені кібцем бентеги. Змерхлі кишки пресвітерів. Зчепились кінські сили, - бебех! -, в київськім кільці кіперів. Нехіть ні живий ні мертвий. Пензлем зречевлений бевзь. Білий ківш веселки, і в небі злі кібці. Вереск нечисті, - зріділі квінтети ірисів, невзникнені бежеві квіти в зелені. Зриви піднесені в серце, в іскристім небі сич-сиплець. Безвихідь. Грець. Ниць. Чмісвиць. В центрі велетенський вепр в землериї. Сіть летить з верби, зійшлись перевертні, згін звіринців в зеніті. Скелети серпневі і вересневі. Інертні інстинкти в іжевців, серед них є Сіржель із веремій. Чемерис, знесилений кінь і скіпетр, в інтер’єрі із-під землебитів. Видих ведмежий. Цвеньк. Звершені здриги биків. Хрипи. Ввечері зведені вбрід під схил. Це збезчещені милі діти і діви. Вигін. Січ. Скількись вбивць? Визвірені вже знищені. Ціль - хміль. Безвісти зникли безгрішні бездимні. Визиски безкінних, червінці. лише цепеніти, здерені зірниці. Невидимі вітебські вільхи. Безпечний Бей-викидень, безликий бек-вершник. Знівечений вигин теренів, знесилений вигрім біди. Ліпше зігнилі гілки, ніж вертливі черви в лісі. Зникнені збійники ввись неписемні, Зневірені вглиб верхи, перебиті бердиші. Знепритомлені пішки вершники-белебні. Вирив ведмідь тріски із берегів зі ржі. Піски в брід. Виск кінський. Відпусти, зміє! Клест берестевий від вихідців з битви. Велетенські зіниці живих мерців відкрились. Дивний вересень: сім селезнів між вісьми півнів із Вінниці. Григір з Вишківців. Кирил із шпиківських. Семен шлеметник. Звідкісь виберегли ніч Пречистих під вечір. Серед міцних дідичів мерехтить глиб лісів. Рідесенький ліс в стерні. Змій-некрич збліднів і зник під плисківські стріли. Летить крильми білий кінь серед беріз. Із темниці, із берести лине щей вершник. Склеїв лівий схил річки Дніпр в тісний бік. Відтінив від зірки зневіри - великий вир списів. Це тремтить чигиринський війт Міхеєвич. Тепер. Не вперше біль. Стрілки: Мегрин жмеринський. Щегель тиврівський. Німець вивчив степ битви. Віче звезених. Кривий немирівський. Цей литвин кличе звичів втекти в безмеж? Вередливі принци Речі з невидимих смертей. Спинись течіє! В імлі січ, видні битви філешки. Нестерпні нелині мечі, стріли, списи. Перекрили клешні, дикі бліді вічі. Ріднесенькі тверджі. Випий відерце з криниці. Живий чех. Трепіт ріки, дикий світ кібців. Жевріє тлінь вежі, трісь-трісь, це ще десь безсмертний б'є дзвін. Дідич не змілів під Іршею під Дніпр-світелик. Гірничі мінери, енергійні інженери вийшли вглиб. Без слідів. Виник в річці міст. Перейшли вільні беки, перелетіли здирники, бескеки. Білий ліриш між спечених лепель лежить і мріє. Ці витрішки звиділись лелієм в тетеревім лісі. Спір слідчих ренти. Видніє звід бетменів. Жерлій із цілини лине. Це день - це бідні від сліз сиві вдівці без синів. Перебіг виївсь з нічим. Десь сирі штрибки в селі. Десь кривець-мизинець пестить гетьменів в пітьмі. Вивертіли леміш ременем. Ввечері знесем все геть. Від смітників землі лише віки хлібів. Грім. Вигрім. Веретенівські древні скиби ріллі. Зметені геть. Різні зміни ліній, перші версії мли. Відбій. Збережем в серці це щедре віче. Висійте все це. Черніє кінь в білім селі. Прикмети снів. Бій спить. Прикмети верби зве перепел степів. Пне всіх кінь. Ще вітер війни виліг від микитських сіл геть до річки. А живе вітер не лише в мені. Він і свій, ніби стрій Виріс сліпий піп із тризни. Несіть знесилених між клени. Збірні вичинки в зерні джерліїв вмістились. Ніби впертий, ти кібець, чи бісик, щей, з крильми птиці. Ледь-ледь бере він тенети і несе велетнів геть в щедрість. Цвіте в підгір'ї великий меч. Із киреї іскри. Бетмен всіх перевів через ріки і течії, - пише із Лисьмен. Перекинь зелений плес в штрихи щирих сил. Схили винесли сильні зірки під вершини. Трепетні вени її. Притихлі діти від мін. Сплеск тиші дерев серед лемків. Сиві всі. Звершені з вічних джерел. Везе Чернігів чебрець Десни. Пшениці щедрі. Смерть дітей цвіте. Рев. Жертви війни. Живеш ще, земле? Переженне серце. Ти не віриш в себе. Вже не крик. Лише спів неньки живе. Темніють у вівсі здвиги вільних небес. Він не встиг вибігти, зліг в хлів. Середній світлий день в Києві. Перші книжки вчив. Нескінчені миті. Це лірики римські, життєві глиби. Ще кличе мене й тебе вперед. Спини ті стрічі, біде, вчини гірке. Де ж ти ревеш, мій Дніпре. Не віриш річці Десні. Де ж ти пливеш, мій Десне. Прикмети скресли в Дніпрі. Сни джерілиць, тихіше, тихіше...в стерні вервечки. Сивий іде в чесний бій, бій перехресний. Пече і гріє стежки берег. Живі і мерці. Січневі сніги десь під дим білих вишень. Злий вітер вперше перестрів випеклі течії. Привезені теслі витисли в серці місце тієї річечки. Бій мечів між стежів в гречці. Де ж іще зріднене з кленів. Зелених земель плесни. Цих милих вій мрії і десни. Невидержимі темні легенди. Це ти переніс предків в дім.
|