І
Відціль і відтіль вхід в мій дім.
Свій, рідний дід, спить в кріслі.
Ти, інистий вій, стидрив дві білі книги.
Ти, вищир, кріпись під винність їхніх дій.
Скнірій скрізь виспів цих інків із тривіршів,
ізвійрив із чильних кривичів, стій. Вихрист.
Їм, відцвілим,  віки жити, їм віч в гніві живих.
Вищипить міць сили від гірких сліз винних.
Ні, ти відхідливий, звичний піт, висій плід-біль
в піст ріллі. І в ріллі літній живіть.
Чи він індик, - зник із бісівських жирів,
чи виліз із сивих вівців - ів збіж-хміль втік.
Пішли зріти відти, - дивись, відцідили інжир
від змитих зміїв. Вирви під висів хлібів.
Ці відтиски в кілки відціль. Висип їхні цвілі.
Візьми тільки ліки під висів хлібів.
Зігрівсь би від ризиків.

Ти - гіркий біль-вискік. Крик джиївсь.
Вхідник із вітрів хитрий.  Писк ріївсь.
Ти вільний сміх відріж. Виск ввіївсь.
Із ким ти вимів цих схильних критиків.
Прикінці ізвидів дійсний світ німих синів.
Ти втік від вихідних крил з ними.
Лінійні вісті визмів із цих пишних лих.
Ти зміг випити всі гріхи-примхи-втіхи.
Видихни всім цим від білих книг,
ізвсім тим від їжі - сліпі сліди від ніг.
Мстіть штиві східники вірним в місті.
Цим ліпші, ввічливі три тижні. -
Ви ж злий тип, дивні сільські, спритні жінки, -
іншим тільки встигти би в силі,
в милість жнив і з хлібів вдів.

Ти чий? Звідки ці діти, - зі стихій, із гридлів!
Вій.-Тінь.-Грибник, вихід звідкіль в ігрищі?
Зімрілий ліс гримить, - гриби із тикви.
Стирильні звірі пішли їсти свій хліб.
Іскрить впівсили  грім від хижих сіл, -
ізвір втік від вірчих вітрил під віниччя,
і  ближніх обійми збігли із  гримів - в грижі,
вниз, в глибини втішних сліз і відспівів.
Київський лик зник відсіль, - пішли ні з ким!
Нічичирк! Івниз нищівний вій звивсь.
Міцний вій вчить в тіні віри нищити гріх.
Ніхтібив відсікти з діл, вишитись із втіх.
Ізвинитись би, - між свиньми ці їхні цілі.

Смирні ці срібні хвильки вибились з річки,
близькі білки в лісі і пізні гриби,
з ними чиїсь вишиїні сливи.  Збіги мрій.
Сильніші слів, цинічніші, ніж півні із віршів.
Дивніш мій дім відчинити в Вінниці,
ніж гріх дівиці  з млинів смішити  ці Вишниці.
Скісний Клин мій в кінці. Він здвиг в лівий бік.
Ти злий вій. Згинь. Йди з грішми, ти лишній.
Він зі слів світлить швидких  чистий лик.
Між тіл зміг піти в тихі крихти нігілізмів,
злитись в нинішні віщі крипти Кріт -
під вивід із війни - і вивчити мій Крим.

                  ІІ
Ша! Багач-дряшач. Ва-ав, лагачка- балачка.
Славач аврала на дачах. Мала мавка в кагалах.
Закарваш на скачках гайдамака. Яка ж ця пачка!
Завбач, яка марна шана дамам, - яка ж ця наша мана.
Варнак карнавала намарав накарячках Жах.
Вандал-лаваш для шалав. Так! Бардак! Так, кавардак!

Марна справа та вдячна гарна ця панна Ганна.
Чвара на пасаж, як на лавках. Гайда, гайда, варвар.
Загралась в ямах мала вахта. Найда,  давай, найдах.
Там для Павла сказала Ганна "лав" та бац, в яр.
Чвак-чвак. Зачвакала Варвара в кнайпах. В дранках.
А Гнат взяв сталь лат для гармаша. Так зламала.
Я накрався в швачках. Якась вахлайка-мантачка.
Ржач. На час. Бач, я така м'яка. Так, шабаш.

Лягла мряч-заря на град, як дарча. Ай, якась драчка.
А як зачався далай-лама в гадяч-жар, я заманався в скачках.
Вакплясав сартяк на балачках. Ватага вся на гайках.
Скапався в ясчак. Закачкалась в Жарв' ях. Варяга заблагав.
Лап'яталась на васалах. Ягняча заначка. Глячка гаряча.
Жрач. Калач. На матч. Ґвалт. Тачка-вантажка закрячала.
загагачала, загалгачалась в зрялачнях. Драчва ґазд.
Валя! Галя! Ганя! Задачка- калячка. Каряча нажачка. Занач.
Така маячня в мачаряччях. Вгач і завтра нам знай. На матч.
Башмачна лавка якась, ай, така завбачна. Замаяч нам так-сяк.