Осінь як осінь. Хіба що спекотніш, ніж звично,
Сонце і небо по-літньому ще вигляда.
Дні без дощів лиш приємні у межах столичних,
А для землі бездощів'я — страшенна  біда!

Падають зерна в пропечену в попіл землицю.
Звідки ж ті сили, щоб в спеку таку прорости?
Дай же, Всевишній, землі оцій грішній водиці,
І не карай, а гріхи наші, Боже, прости.

Хай оживуть вже осінні засмучені ниви,
Ті, що засіяла щедра селянська рука.
Жодна людина у світі не буде щаслива
Без запашного, смачнющого хліба шматка.