Що Кирило? Мир і світ Конотопів.
Хоч ми донині пожили і подивились, що
в їхнім  простім мордорськім гнізді. Досить того.
Досить отих смітників історії,  хто їм відповість?
Одні інтриги проти королівських  род.домів.
Вони - кількоро-сторічні книги, із сильців, -
ці їхні мощі від корисних війн золотоординців.
Живі чорні шкодники, їхні подихи чоловіків,
мов вошиві гниди із колонії,  чи ви, що ізвиклись?
Що Володимир? Повиділись із прірви волі нові висновки!
Виділили їх із огидних протиріч. Вдоволь.
Ці північні війни - вічні у полі. Спішіть!
Чи хоч трішки користі? Інші вороги!  
Хоч би змістились із розкішної Московії до боків.
Від східної вирви - до монгольської!
знов дзвонить дитині їхній дзвін.
Що видзвонить їхній міф?
Зникли розповіді про відомих бомбістів.
Скрізь московський похід чолових.
Нічого собі, зомбі з історії міфів.
Сьогодні побриті бороди
розбійників, лиш голови ворогів
проти договорів рідних, тільки зловіть!
Годі, молитись до фокіїв з общини.
Сміхом випішить сильних героїв.
Ці  московські колодники знищили монополії віри.  Досить.
Вони лишили з сильним оплотом трибожників в Хотині.
Можливості допомогли змінити цих звірів
і піти в новий вимір, в новий Рим під проводом лих.
Годі, Дмитро, ось гості з історії ворогів.
Ти тоді їздив в Побіжні Остроги. Ти, що з Гощі?
Помилки вивчили, і щоби кортіти втіхи,
і щоб ходити проти історії монголоїдів.
Вони швидко розрослись,  і ти проти  повторень
подібної ворожої віри із словників Московії.
Ви змогли хоч трошки вистригти собі
ці «добрі історії» і добрі  московські гроші.
Потрібно подивитись біглих привидів
з живої криниці історії, з чистої води.
Тож змістовно творіть і трохи возіть ворогів,
проговіріть собі свої  спірні широти смислів.
Чим міг, допоміг. Робіть щирі і чіткі розповіді
про своїх скіфів, про вікінгів, про вічних.

Миршава афіша аватара-рибака

Які там піраміди влади? Тільки знання справи в нас!
На вищих світах, брат, традиції - завзяття за твій лайк!
Із яких причин відкрита підписка на канал «сім’я».
Він таки накращий син нації! Яка згадка!!! Раз дав.

Цікавий гріх за гріш віддав Марині. Різкіш давай.
Завжди брак Палажки. Вилізли наші, а ти, птах - та як!
Старшина Часник. Стріляй в сірка на всіх нарадах.
Бачиш, як палять. Дай, сірник. Папіроска. Ага-а. Вільна. Сигара.

Дивіться. Здибався він з ним. Бабляк, а чи жінка-царівна?
Начальник пан! Як ти збити її міг? Малай Влада Іванівна.
На щастя ціна на царя мала. Старай Завія Ісаківна.
В життя замилилась біла Жанна. Фаяна Сарна Андріївна.

Пристав Панас зібрався на край. Скрізь дивляться нас.
Якась партизанська іскра із правди впала вниз. Зараза!
Хіба Яків балакав? Зганяй за нашими яслами в Київ.
Відділилася із принципів. Тварь! Бачив сміх. Графік змінив.

Хай, править наш Харків.  Пані Хвиська, вставай, Данилівка.
Пияк Василь, найближча,  Солоницівка. Підпали.
Знай, такі  байки бачила вся наша київська. Він якийсь…
Дірвавсь Марти. Покотилівка. Бабаї. Вільхівка. Вільшани.

Видна Мачиха вирізала цілий підгінчій віз на трасі.
Важкий час. Глянь, як засіяла зали. Та, най вас, зазнавак!
Стільки чарів від армії машин.  А від кабанів, ця п’ядь.
Якась всілась липка? Давай, за щастя. Важкий час настав.

Ваша  Галя плакала на сахарні. Навіки їй язик здався.
Щаслива чайка тікала з хазяями із Вінниці в Харків.
В тім разі зітхала, втиралась. Присвятила  баришкам.
Таки славна Христина в машині. Як бригадирка.

Рибалка в квітках. Зачіпайка. Страх, яка лиха риба.
Запах багна,  найгірша річка в країні. З’їла хліб.
За зябри взяла. Та спасибі. Валяй харпак. Давай.
І ти міг піймати карася в зіллях панича Мамія.


Там, в Україні, війна.

Славні шаблі скарали всіх. Забарились князі.
Нам випала якнайліпша шабля гідна життя.
Знаний пан спав аби спати. Дбав аби надбати.
Злий рицар часів царя. Важка лігва в гармаках.

Визначна милість і часті ласки, в князя - бзік...
Німчик прикрив  славний дім в Збаражі.
Звісні і всіяні, як на ріст, наші вихідці.
Хижа і дика свавіль всіяна зірками.

Битва сили і міці важить втрати нації.  
Триста тисяч задарма на майдані.
Яка їх сила лиха. Така кількість війська.
Страх, яка лава щастя нині  жива.

Я вірив в Бахмата. Спихався. Наші.
Час настав йди в бій. З християнами.
Злі вдарили так! А ми захисники.
Вітчизна пристріляла звичайні ганки.

Підіймай бранців на майдан.  Грізний бій.
Україна наша файна. А ти наваляй тим рицарям.
Україна наша славна. А ти виправляй  тим закладам.
Україна наш звичай. Багата наша звитяга.

Зикипіла хіть тисяч. Задарма смілива сила.
Завжди з хати дивились вікна. Ждали світла.
Вислідили нападників, їх спинили відважні бійці.
Виявили бранців надії. Їх  мрії в ділах синів.

На приміті лиха власність звіддалік Вітчизни.
Замір, зваж бійцям.  В чистім світі цім - відвага.
Я з ними захищала Авдіїці.  Там, в країні - рай.
Брав язика задля слави.  Гнав в’язнів і сам  тікав.

Майдан зчинив страшний крик. Застав аврал.
Грізні знаки враз ізтичили кривдами тих зайд.
Ти - присягався! Ти звик жити ницим. Карай.
Ні, вижди. Я - брат твій. Ти хапай і стріляй в гада.

Майдан з малими дітками гнали слідами страдників.
Після загаялися зачати сміливих. Криками Вітчизни.
З диких піль кривавить Дін. Ти виказав біль.
Хай наш світ справля жнива з дітками малими.

Тягніть звитяж в ці стріли. Відсилай міць їх в біль.
Дарма. Дрижать ласки. Київська міць титанів.
Вінницька сила. Львівська завзята тяма. Харківська Січ.
Затятість Дніпра. Багатирі з Самари в базі військ.



Завдяка зятям в чатах

Сам наш магнат Захар дав зась, а братан Гнат,
як взяв в Варшавах стяг щастя для валах та татар, - а там
глядь, на шлях! Нараз зганяв на автах на Марс. Там платять.
Жах, - яка ж ватра Кавказа, - Ша, ша, найкраща Кам’янка.

Ан, напала нам кара, - ач, давай назад! - В армяна, там бар.
- Аж, страх в п’ятках, - вав, аврал!  Здав наш край кажанам.
Яка там ваша пам’ять! Ша, ша! - Забрався на дах, та згадав.
Давай нам храм батька. Малай мамая ай, ця сатана,
та слабка наша знарядь для Фаната. Апсь, бач, здавсь, я здавсь.

Тай, нам браття, стара наша рана, западала.
Україна встала на авралах на пахана-васала.
Якась плакалась, дай сала, та нас слава звала.
А там хряк захрачав. А там псяк загарчав. Айда!.
Чайка заграла. Шлях впав в яр. Вставай браття.


А для басят Басася я старався, - кража, зась, як слава, дасть.
Злягла на  царства качка. Я завагався, та як запалав палац.
Ай-я-я, - бац, зарвався на шал. Так а ця, запалала ватра,
справжня напасть, багата кватра, а там взяв напад на кабана.
Ма! Швабрай. Давай. Маманя! Час! Майна, нам дасть.

А ця вата, - вся красна. Жачарня! Загасять запал аж за п’ять рях.
Ваша сваха забрала раба в палац. Ач, завдяк, кабан в  Сармата.
Сказала зятам, яка там ваша слава. А сват на днях, айда на шлях!
Я загнана в прах, вся на завалах та вся в затягах.
Забажала п’ятнадцять лям, а забрала, я, -  в царя, - аж п’ять.
Спрагла наша хвальба в чатах. Айда, сваха наша!

Україна взялась, тай завзялась. Давай, браття.
Ай, зачах в мряках зайда-танк, тай затрасся, як хряк.
А там в чагарях  сатрапа хата на сараях.
Славна - наша лава. Свята наша вдача.
Ась, яка жадна на щастя наша заграва.