"А ти до осені готовий?" —
Спитав сьогодні я у себе.
Адже суворі хмари знову
Закриють нині ясне небо.

І, мов шуліки, вітругани
Ганятимуть пожовкле листя,
І сутінки вже зовсім рано
Окупуватимимуть місто.

А потім дощ розвісить суму
За вікнами з краплинок сіті.
Вони розмиють світлі думи
І літечка щасливі миті.

І стукіт крапельок тривожний
Будитиме нас серед ночі,
А ранок буде неспроможний
Нам сонечком втішати очі.

Та сам собі відповідаю:
"Ну годі, годі вже лякати!
Так, осінь. Хто ж про це не знає?
Чого ж бо мали ми чекати?"

Та й мною осені прожиті
Вже складнувато рахувати
Вони для мене - наче миті,
Що не впіймати й не здогнати.

Та я і сам уже осінній
І, сподіваюсь, ще одну
Переживу, ну, ту, що нині,
А там - чекатиму весну.

Бо осінь — це нові пригоди
Й іще не прожиті дива.
Та і поганої погоди
В природі, кажуть, не бува.