Ну-ну, згуро, - ну, цю трухлю-дорогу Товтр,
По гудзону шкодун-поблуко сполохнувсь. -
Чо! Чучий! Чогось тут розтуч, вузько,
зволоджуть пруг-руйом. Ото, що борсук.

Здружно прогулось буй-чогом з трунком.
Дошукуюсь по-доброму,   круто-гулу Товтр.
Прохолод пройшов, од розпук, ось тут крук,
Ну, полосою, провулком до схову урвусь.

Повною водою  душуґруюсь, отут, чудо-будучо.
Жук-потуго з молодою сповз в порочну тьму.
Городоцькою  тугою голуб, любов-сльозою,
мурочув лунь-любошкою, пру зльоту в одур.

Друг-Созон, он, пурпур з рухвою,
тут був урвом людомор з лозучною, -
одглузднув скоромовкою плюскот, -
буй-окойлом окут нелюду - обухло.

Розбудо-бджоло, з борозком,
одборонь орлом-вой-лугом той жор,
Потонув лунь, жгучо здобув сполохурку,
свою нову зорю, од лоду в сонм-боргун.

Од, пругко, з пурпуро-чолом, -
пронуровтують мою розтуду,
лутову брость в простоту Товтр!
Будь здоров, грозо сонць, Товтро.

Прогучвурно продувсь розбуюн-грому.
Ну-мось, купол-тугокручо, горбом прогулось.
Пробобуч-луною повз лозу, - о-гов, - ого-о-о-у-у!!! -
Блуком остомлують в смутку чуйну Бучу.
Улож розпуко, повз Товтр,
мою гурову, порочну душу.

Од, ось тут, - отут горно з осугою-тугою.
Бронжорюсь сопокю, - щойно повсюдно форту.
Тут збудьмолось повно хлопу до глоду.
То ж тю,  зможу, щодуху, сторч хрусту,
рву готову сорочку - скуповнув глод кров’ю.

Могуч-шхуно, у кого тут кошруколо з крюком?
Ой, довго до суворого  супокою грубодуру, -
Тонус вогню нуртує бурхтурун з чубом.
Протолочу топгуром вщуй-дощ в твою косу.
Згорну втому в рондо вуст - од мороку,
Просто з космосу, мов  колумби, тосючки
окроплюю вволю до потоку по дубу,
по-чорному повз шурф вододолу в урву, -
у доштоку  повно молову, охорон вод буку.

Прокроплюю водою скульптуру, собор,
форсбрюю до хурчого сумбур Бакот.
Окроплюю водою   сукров з колосом
Смовдь твою, росу-цноту бурунки  Товтр.

Обнурюють слух-лоду  в охомур-юдоль,
смугопотоком скорбот, ось тут повно глоду.
Пропрухлють чолом-горб  дорогу вгору,
розороводнюють корчугу зором сов.

Форсом струм, розбур скуйовднув стовб,
грюкнувся Родос в мудру кров грунту.
Щось цього року гордо тут покут-дубу,
По долу, шулусто довколо осок - лось.

Товтри промлоюють брод лосю,
проволюють його зоро-водою,
оскорюють золоту лоду Товтр.
Шусть, вовк, - в слово-ожур! Овдь.
Щось-бо укою з погодою-джорою.
Хоч сонцю сюрч! Хоч в луну скромну.
Вогню! Огудну шворню торкнувсь, -
ото, гойднувсь розум до гойю.

Од, згорблюсь в гостру позув
повсть жорстокого мосту.
Моторошплюсь в кожну  
огрудну погром Товтр.

Шурупурно люблю подув-голубку,
чом погорно обмокло ковдрою луг,
водо-скло споруд бобучом проклюнуло.
Чомух, тут солодко схолонув в остюг,
пробомбують мою чорну муку подовгу,
свою шорстку скронь  тру зводжу з рун.

Котру злюку проковтну з духом вогню,
покругом люто прогулю потомну голову,
щось мощун-рогун  з золотого звуку буку,
з колоротулом  твого трум-голосу прогув,
озбувши мою журбу-грушу й душу з шкурою.

Йду з усюд до твого сонцю, по колу Товтр,  
Йму, що повсюдно збудьмолось, тому можу,
бо хочу свою чорну осорому, тут  обурюють з вух
мою мощу  звуку колорулом  по долу  поголосом,
то що, дорого, то в обох подруг повно гонору Товтр.

**********************


Відмітки слів віри

Зрінь ліриків. Він міг піти
з півтризни, Він білий. Він сивий.
Вибрів із синіх квітів в тінь.
Дім. Він змістив  свій хліб під стіл.

Тільки прийми її, лишивши смисл.
Дзвін, він, ніби тінь від стіни.
Під  ці вистиглі свічки в ніч,
із віч вийшли сиві спінми річки.

Ти, віриш, витвір візії її віч
мислив в ніч. Мить іскр. Вільні
її гінкі  тіні, ніби вірність
тій пісні  з дітьми з Вінниці.

Чи пізніш віків ці зблиски
слів Ліни в сіті «Київ»?

Річ тітки Рімми. Звідки її  світи?
Привхід її рижих візій. Її Крим
з білінгви, з кириличних мітів.

Звітрив її дід Клим під-інший
світ, під литвинів, під книжки.

Півгрішні ці срібні хвилі.
Ізвидимі з гір пілігрими.
Викінчив вісім вишитих
слів-ніхтимів в Тбілісі.

Він  сів, ніжний, він, свій, живий…
Сиди, живи… мій біль. - Ти вій.
Ти звихирів в  блідний тлін віків…
Іч, втім вивчив би вісті з листів.

Ти, хитрий, ти, мій сміх з війни,
зміг вийти в ниви під зливи
і дійти Іллі під вічність віршів,
випливши з віри слів…