хилитає світловій з безмір’я промені немов стеблини трав груддю розсуваючи сузір’я я в протуберанцях заблукав скинувши тяжіння верхній одяг тьопаю по квантових полях в них на ще не зораних безоднях загубив я свій Чумацький Шлях у не зоряний вдивляюсь простір ще не зліплений в грудки світил де молекул атомарні брості не вкриває галактичний пил світло й темінь більш нема нічого навіть мене відчуваю ще нема є лиш рух довкіл а рух завжди від бога хоч який ти сам є сатана ти такий як є зі мною разом ким є хто ми взнаємо тоді як узбіч нарощуючи м’язи в шлях новий з’єднаємо сліди ну а поки не горять сузір’я щось шурхоче наче стебла трав груддю розсуваючи безмір’я я зникаю в сполохах заграв
|