укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 41768, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.07.01
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Дід Свирид


Од, ловко, коли йшов
дід Свирид з Діброви,
то охотно били флоричні  соки
з вижитих гор-світів.
Ох, здорово, чоловік, зробив
тобі покірних борбохів.
Лишив їм одні ноги
від стовпотворінь.
Щоб тобі у злійшого
виник спомин нового.
Щоб тобі творилось в Зої
до обстрілів під слово «тобто».

Рівно в моїй  пробі: ти один
піжон і ті, три, твої  прожорги.
Ні, візьми, одірви їм голови,
гони в три шиї його,
і покинь їхні голови
в отих хлопців з Розміжжів.
Ішов би ти собі дід, ні,
тоді мій сором током під сокири
вскочив би під розмови
під сорокові могили.

Од, ти подивись,
швидкий дід Свирид,
з хитрих полків,
сходив до зими,
і вскочив літом
до добровольців,
згоріти би мні,
що ж ти зробиш.

Ото що, схотів той Свирид
трохи ходити синім Дніпром
і посивів його посміх Доном,
хоч зовсім гіркі звороти
його психо-ідіом
очі всім виліпили,
хоч дві світлі тризни із них
просто ототожнили його три приходи.

Окрім всього видно,
що в носі, і нічого,
нічого гострого,
що з Діброви до лісової
сторожки ходив  ворожити.
Одні полісовщики
в кінці дороги
з його особливих синонімів
з пожовклих облич потомні.

От, тобі, дідів дід, Свирид,
щоб ото зовсім простий
його голос,  то ні, хоч ти,
жінко, ніжно-ніжно
з його втоми - ці виложі,
бо міцні рожі лісових приполів,
що і болить й досі
в щирої до нього Фросі.

Дід дідів, Свирид, виточив
гострі ножі, то ж бо то й що,
поки ти спиш до сьомих потів,
він із міцних тих оскомин,
бо виходить покортіло
в його  лівім оці.

Щоб кріпко жити з голови
дід дідів проголосив
повні ролі ідолів з порогів.
Вискочили тоді
ці три чіпкі чорти
зі кволої смоли, з Тимошні,
і побігли собі в сиві снопи
скрізь городчин подив,
крізь сонми, крізь лихо.
Потім виросли вони,
чорти, в жижки, їхні животи,
мов Сидорові  твори-горшки.

Дід дідів, Свирид схопивсь,
від нього морочились
помітні квіти-покритки,
тихо відводили живі очі,
подивом  відводили сиві голови,
і цілком точились в голомні цвіти
з мокрим снігом по волості.

Од, дід дідів,
його ворон носить,
іноді жорстокі його воли
смолили свої хвости,
і що, крокодилові сльози
ліпшої жінки, - скоро одні
пригоди по отій
дорозі з волості,
з його розмовної
промови "дід погодній".

Котрі, ми, нові діти,
кров з молоком,
помітили в нім
прості повні очі іронії
і вводили їхні ідіоми в жито.

І то, коли робочі ідіоми,
просто опольні, мов корови,
то три дні щиро говорили
і щоночі пилились ними в міжгір'ї.
Ото, той, що дід дідів, Свирид,
колись тонко вивчив чотири
мови в школі, то вийшло бо,
ой-ой, гостро, строго, гордо.

Ото, дід дідичів, Свирид,
ох-ох, комік оборонців гір,
що ж тобі підходить в користь,
тільки хоч трохи сотворивсь в роки,
то знов злидні, мов звощики гріхів,
викололи його сірі очі з вигоди,
вибили клин з бідної голови,
бо мо, живий світ схопить тим,
що осоромить його сліпі фізіономії,
і  щось то письмо сповістить
в його вірші до листоноші.

Хоч щось повільно, бо тож воли,
витопились  ці повні зливи сліз
чого їм поїсти нині, одні кілки і кістки,
ти ось кинь в  грім їм хліб, - облиш.

Його вольні городи порожні від втоми,
і либонь, цілком свободні  волошини.
Дід дідичів, з Дібров вибіг,
ось він зі сходом, з тих човнів,
з-під горбів, мов вовк, Свирид,
біжить літом, молодий, гордий,
топить про голод і проти війни,
його очі колотить з тихої біди сови
в мирний холод добрих і злих ворон,
котрий звір підходить, чого би їм їсти,
то сірі очі в нього рогом, і нічого собі,
ого, в піт - мов біло квіточко в діброві,
зміг дідич свідомо піти зі свідомості,
щоб хоч поговір   пішов в холодок,
хоч лось-ідол роздовбив  
своїм рогом дідів двір.

2020
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні