*1*
Устим Юний, імущий з Вінниці, ну видруживсь!
Ні, ти, хитрун, гуслі від звурків, бризни від ризику!
Чую нуртують музики в тусні, крик кричущих в бучі.
Чую виклик цілющих ліліпутів в гіркий Глухів.  
Тріщить від минущих ритмів блискучий Київ.
З усіх кутків гудуть. Тричі відбувсь бій титулів.
Відчув Устим будущу свищу. Тичуть  сущі душі в шибки.
Чужі хрущі лізуть у Ізвір-Січ. Убивці імли схудлих!
Чути спритних дзвін! Кишить звіру імущих!
Ткнув Устим усі сили вшир мурів Вінниці,
здувсь в прірву, зник вглиб, в гущину річки Бугу.

                            *2*
Випурнув в Чигирині. Зірвусь з глузду в мсту зусиль.
Дзуськи, їй супріг. Чую стрімів труські шури-мури.
Цю дивну Ївгу цькують жмурні, її вб’ють дужі спрути муринів.
Її білий зручний кінь зсунувсь, відвихнувсь від цілини.
Викинуті суспільні духи ріжуть твірні нічних вітрин.
Туди-сюди, із Вінниці - в Чигирин - гудуть сиві душі в ізвірі.
Тихий був Устим, втік мирний злюк в Чигирин, туди мчить кум.
Ти підпустиш їх усіх під ту війну, - ні, тпрусь, - тут усі чимчикують!
Шусть під Вінничку,  крім цих трутнів утіхи, бруднющі.
Тут, твій сухий бюст схильнувсь.  Ти, втримуйсь, мусиш.
Ну, ну вижив, вздрів успіх куркулів у грунті пустищ.

                             *3*
Ти куди відсунув мій свіжий пунш дум, сплющив у глинці,
хрупкий хліб? Ти змушуй, пічкурику, звужуй кін, вулиці.
Він з крутішого гніву, ти диви, з півшкури дрібушки,
прикру міну примусив щуріти умирущі устриці.
Устим, ти цю сіль світу під вишню вчипи, і кричи,
в ніжну пику дубу: відпусти  ігу вируючі спрути!
Чую стух імпульс в гідну суть існуючих бунчуків з дупл дубів,
гірку стриму, близьку з лісу. Ні, тут ізвір, він, цілющий.
Кудись втік Устим від живущих душ, і вільні люди
спіткнулись в глумі, змінились ці питущі хрущики,
і піддушні діти взумнли,і усунулись від їдких дідів. Зник і Устим.

                         *4*
Спухлі, будучи  шурупними в бунті,  були вбиті другими.
Ці три зімкнуті душі - злинули з сліду, випурпуріли в дві кубишки.
Від увитих брів знітивсь Устим в  цупкість нуртів, хитрющий, -
ув цій утішній думці був усунутий їхній лихий німб.
Придушили усю вижившу трупу культур худющих.
Шкурник витюркнув живу сюр  з бубнів удмуртів.
Виштурхнув з юрми, зирк і ти в трупі тюрми, ти з Сибіру.
Спурхнули прищурні муки.  Він чудить цвіт із мудрих,
Відпустив цю дурну муру круччини із вишуків фурії,
Рушив в підтримку ігрищ дружин і кучугурищ русів.
Скинув усі дискусії в бурсі, і здув з руки усі щілини,
усі ці тріски, і вимускулив свій флюс у скруті притихлих.

                           *5*
Глупий крутивусик шурубуривсь, шустрий трупик пустий,
пришпилюй свій приплюснутий мир синюшних гудінь.
Примирившись тут, в пивниці мірів, щупливсь віщун буднів.
Гут-гут, Устим стуливсь в кутку вулику, видружив кіт-дідусь.
Він в клуні шумів, жмурив душі, любив в душі  хмурні квітки,
сумирні музи, приспівуючи живим, бубнів Устим у брижі лісу.
Спішить прудкий з’їсти свій успіх від зими, в зірниці злиднів.
Устим утнув бігти крізь вибриту блудну скульптуру кургунів.  
Ти вигриз з Пріськи дурний зум, і прибув  з диму, бігучий з блуду.
Ти цінну зірку увірвав, підкинув їй круглий ізумруд.
Підвищив  її злидню в зручний прудкий хист  грубки.


                          *6*
Лупцюли пірчили між кузурвіших гріхів її кухні схудлих.
Сумбур від убитих дідичів у дівчури. Устим битюг.
Видурив тільки брудний бублик, і у трушки бистрінь.
Вступив в бідну війну,лиху віри  фритюрних щурів.
З її пісні видушив вільні пустки купівль биндюжник.
Чи глибінь  будівль зюбне у труті жиру?  Устим був візник.
Чи лишив Устим гниттю руїни грубих смітників свій бич.
Чи витрусив він  мізюбри із дужих кнурів в чужі душі?
Зсунув Устим тіні в глибини віків, у ці вічні зміни русів.
Вчусь гніздитись, вчусь видути бувших в міру зулусих сил,
згустившии трудні будні відбувших мужів в гнучі віки.
У  зулусі, в будинку спіритів Юцик , він уник згубливих сил.

                              *7*
Міхур тубільних трутнів зліг у кутку титульних шлюбів.
Підзубрюю румінг і тюнінг у низькій коцюпі, в трубі,
спустивши в її сіру ступу нужди юних пупчиків.
Устим вивчив усю муть гудзиків з купчих мундирів.
Відкрив сутужних лунку, щиру віру глуздів, -
і ні в тин, ні в зблідлу дюру цю дужість віщунів.
Ну, ну, Устим, чимдуж змушуй свій живіт жужіти,
вишукуючи витрішки зжужмити в чистій службі.
Жую з тих пір тугих слів прілу хрінь кіптюги.
Крізь тиск рудих будд і блискучих фізиків світу.
Ти відчув крик півдюжини кургузних мундирів.

                                  *8*
Устим збив з ликузімкнуту  пиху і мимру білужини,
і збруднивсь у вутлі тичби- їлюзій, кругів-килимів білюк, -
і в ступюрі  щирій, під хрустинки грузинських уст вщух, -
Устим чув вічну візію міркуючих слів під ці букви.
Чув крики і згуби, усі ці друзки  хвиль від буй-вітру.
Діють глюки у смузі нічрюючих бунтів іуд.
Ризикуючи вибитись з упину трюків,
він прибіг в мирний хутір Круків,
вигукуючи: «жлуктіть усі ці фрукти!»
Ну, ти Устим, тут тільки білий вир юрби, цілують ізвір живих  душ.
Він крутіший, ніж хунти з чужини, ніж  гнітючі їхні фрукти у купці.

                                  *9*
Вищук судів в тилу скупив білий пух під шум.
Устим з-під візрищу шусть в шмурдь. Шурхнув.
І три румуни кивнули бридкій трійці з вулиці,
близькій, хутчіше зірці, - шугнув, друзі, із втіх з Вінниці.
Інтригують в пітьмі, здриги брукують з піску будівль,
віриш свідку, в них білі зуби і круті візитівки.
Рухливу хвилю ріжуть принишклі між вух,
у ніч випнулись зблиски і зупинились зірки.
Фурії пітьми в скрині душі гріють піхву.
Сліпнуть вивірки в зурі, у січні бубтрувів.
Ідуть з відділів глузду  білі жриці, вивільнились.

                                  *10*
Шмиги вимили ніжні руки у кризі  від млинців у пивниці.
Битюк, вибухнув у Бузі, з вигуків-звуків
від сутулих кривуль-жигулів,
притиснувши в тіні стрижів-упирів.
Упритул три вітрильники зцюкнулись,
у мружі хриплих димів, зкурлюкнулись.
Підступні круклі лізуть зі шкіри в гуцулки,
у плід згубів під  міст,  грюкнути гулі урб-місту, -
Устим, цілуй її  пустку, цмули її люкс-груди,  
збуджуй її білужий кміт, притиснувшись у ліфті,  
вихитуючись у ситу прірву вичулих спурдів, шпульних бібулів.

                               *11*
Пілюльні духи вінницьких мурів вигусли в ліжку,  
Устим  у струмі гульби і мухризів виник.
Піни з чуприни віють униз, упрірву іржі.  
Дивись, Устим, тут викручують ці писульки
із чудиськ бурульки тільки чимдужі, чути їх булькіт.
Бридкі прутні свіжих віршів вигрубніють,
криві у них звуки, і швидкі у них бульки.
Міцних слів сумбурні  смисли чкурнули з будинків.
Виснуть у клітці ці гуслі, друзі куль, стріл і вітру,
білі дими вилущують із пітьми сивий дзвін Вінниці.
Дивлюсь і дивуюсь Ушиці, пружні жінки  йдуть з Вижниці.

                                  *12*

Устим  чудиськом гримить зі струнких гірських тютюнів.
Хиріють  усі плуги куркулів, чустрить цю  вію-біду.
Йдуть під свічки літунів, хурдулі їдуть під пливуни  зливи.
Вилізли з мульчі крупні зміїці між вигинів гульчих.
Устим ти з джигунів-шпигунів.  Чутливі ті шлунки.
Чуткі і щуплі віддушні чупурунів із Куричми...
Хуткі на струмінь-інсульт дикунів-брикунів із Кузичми.
Живи і лупись в нічній клуні, купіль щумить із Кутичми.
Устим руш, відчуй муть гірку, у киці сивий і милий,
він її любить, її викицюблу літню душу Івги.
Їй лізуть у кобилію лушки, із’їсти її друлі думки.

                         *13*
Зіжмугтили всю її, шкульну, сиву,  круту, чисту діву.
Ну й,  гжуцьки лику, Устим трилюрив її путь з Дністру,
і тут, Устим здуру виприснув буч з лускунчиків - у гурплик.
Пусті ждуть з усіх усюд, і він, Устим,  чмихнув туди, в Буйди,
Чимдуж духу утримую  цю пітню труту в хустім лузі,
у гурліцюблі дурних пик і людських чуттів з угрюмів.
Устим виринув з чурки в стухлі  вуглі,  гукнув під Случ.
Вильнули у вусі сумні музики, відсутні були ліпші гуслі,
тут служить міф  Жижки, тю, Устим, ти, Юний - в другу зміну бійці
ждуть кпину  умних, - у них відсутні клинці до дюн Ївги.
У дужки втнув би шию, ні,  вихуливсь, ну,ну, ілюструй,  види живим.