укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 41556, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.06.30
Роздрукувати твір

Олексій Кацай

аватар

у чорне небо кольору вінілу
у загадку сузір’їв обгорілих
стрибає з капсули мій аватар
із пам’яттю огорнутою тілом

довкіл нема води немає кисню
і обрії не вздовж а прямовисні
та груди аміаком бадьорить
бо пахощі від нього барбарисні

ні ні я знаю як ядуче тхне
уся ця атмосфера для людини
та аватар мій навіть і не чхне
коли над хвилями метану лине

смарагдовим прибоєм в береги
аквамаринові та аміачні
двосонцеве світання навкруги
торкається грайливо і не лячно

маренгові кристальні стрімчаки
навпроти сонць пробуджено іскряться
та пам’яті моєї маяки
свою нічну
не припиняють працю

ця пам’ять страхувальна є петля  
аби мій розум з краю не зірвався  
бо згадую
скелястий берег я
де з дівчиною вперше цілувався

де й досі схід
буяє мов квазар
де вітер дме не з кондиціонеру  
а за мільйон орбіт мій аватар
в цей час вдихає мертву атмосферу

і труїться вогнем чужих світил
я не втручаюсь я не маю права
як пружній помах металевих крил
крізь жорна сонць жбурляє аватара

хай серце ледь пришвидшено пульсує
мене він і не бачить і не чує
коли байдужий наче автомат
я дані їм здобуті архівую

тиск
вектор
склад
частинка складу кожна
по іншому в дослідженнях не можна
бо буде по інакшому Земля
на вивчення галактик неспроможна

чому ж у мозку звивини буянять?
чому я болем кожну з них трою?
і спогади просочуються в пам’ять
от тільки в пам’ять зовсім не мою

бо хоч оперативка і багата
на квантування терабайтних злив
мій аватар не може пам’ятати
як дівчину свою я загубив

як гугли телеграми і фейсбуки
найбільш самітної з усіх планет
я прошерстив вже потім і з розпуки
на цифри розпадався інтернет

та аватар
в моїх блукає ранах
і бачимо одне й те саме ми
і замість формул на усіх екранах
вона уходить хряснувши дверми

я вражено
метляю головою
а аватар звиває крила в жмут
і раптом над планетою чужою
він визначений змінює маршрут

куди тебе несе маріонетко?
адже не є це сьомий небокрай!
а він мовчить
і лиш крижин абетка
свій текст під ним складає у припай

і раптом з чистоти цього паперу
прокреслюється начебто рядок
в поезії сумного фантазера
чужих крилатих постатей разок

викручує себе із виднокраю
намацуючи вітру течію
і от уже оточує ця зграя
мою земну біоконструкцію

від жодного з пернатої навали
не відрізнити моє друге «я» –
конструктори
на п’ять розрахували
яким на цій планеті є життя

вони все виконали за контрактом
щоб в віртуалі вставши на шпагат
інструкціями з першого контакту
бомбардував я біоапарат

це я це я із людства буду першим
який зазнався з розумом чужим!
от тільки аватар від мене верне
й команди не виконуються ним

що ж це таке! агов алярм тривога
гей інженери ляльку зупиніть!
а в ляльки траєкторіях спрожогу
якась істота поряд вже чудить

вони зі зграї
випадають вдвох
і зранюють себе промінням вдвох
і в бурштини двосонцевого ранку
вони вгрузають теж лише удвох

галактику оповиває тиша
коли зникає в бурштині сигнал
лиш я у кріслі наче на узвишші
престолу бога свій гамую шал  

втім а для чого
щось там гамувати?
провалена уся програма клята
пустіть мене кажу вам відпустіть!
не треба вам невдаху зупиняти

вистрибую у вечір
місто краю
і подумки я помилку шукаю
і вже кудись по вулицях біжу
й нічого круг себе не помічаю

інопланетно тіні фосфоряться
в неон реклам вгрузаю мов у дим
і з жахом усвідомлюю зненацька
що не керую тілом я своїм

це ж аватар мій мною оперує!
мені на спротив боже сили дай!!!
та в скронях лиш настирливо пульсує –
звертай сюди
вперед
не повертай

не зрозуміти хто тепер прибулець
я просто фішка в осоружній грі
де у координатах темних вулиць
завмерли наче ґрати ліхтарі

і раптом в кресленнях нічної зони
розгублена самотня і сумна
назустріч випливає із неону
жіноча постать
це ж вона…
вона!!!

два погляди
руйнують світу ґрати  
де хтось когось запитує в імлі –
інопланетний розум як шукати
коли любов не знайдеш на Землі?

два доторки
від тіл слабких відтяті
на зорі розсипають ніч крихку
а угорі дві постаті крилаті
зникають
на Чумацькому Шляху  

2020
© Олексій Кацай
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні