Не спасатися у комічності,
не писати «біль» в кожнім проміжку,
подивитися в очі вічності –
без крутійства і не навколішках.

Подивитись, як доля кроснами
оперує в буденнім клопоті --
не поняттями переносними
у лункім поетичнім рокоті –

а боргами, ділами, датами
і дорогами неминучими...
Як набрякнуть кишені втратами --
стати вишками в небо, кручами.

З сивим досвідом, ніби паростю,
глянуть в очі судьби зозулині –
хай застигне слів біла паморозь
на німих устах нерозтулених

і залишиться ця окрушина
серед справ земних неозорості –
протирати скло незворушено
до правдивості, до прозорості.