Тако-всамітнившись в комірці важкий мій носій від зарази, бо хто-зна-що і за що жив? Як небудь-що, стільки він за всяко зніяківів би перед абиким з носіїв кодів. Неабияк-хто за нього в матриці та на-щось це за когось вирішив, коли неабичий носій кодів не здохтощиться в своїм віртуалі, аби ще з того мізкував за нічийсь. Кого тільки не було в смартфоні з їхньої когорти, навіть ким-небудь вибувши, і навіть хтозна-як-небудь вмістившись знову, молився би з ним за тебе за твою матриці волі. Такий-то-хтось чужий циклює час мій, чи будь-то-хто свій сихронізує дії наші, чи будь-то-як наший хронологізує події, аби тільки знав мій носій кодів, що я не аватар, котрий артикулює в рідній мові силу нашу, і моделює в батьківському просторі волю нашу, і активізує в вітчизняній поезії добро наше, і модернізує в художнім стилі правду нашу, і культивує щедрість рідної мені української землі. Які ще маніпуляції з ідеологією віри в себе?
|