О, фортеце, покрово черлене, добре слово втридесяте шепоче. Тотеме, мене обернеш в петрень, про те по-двоємось схороне-смерте. Соколенько-орле моє, окропеш червнем боже деревце, в серцель предко-дорожень. Роте, ой, той невольне жеборе, себе ж не ошкребеш, перенесене земле, в червневе, не все це втерпне словом в сонет. Цей провод в острог не дожде крох. У мене, все змете, горем, - вересе. Совєтно-бердосне, чого верещеш, непотребне впоперек в чорне море, не завале мене вогнем смертей, не скоє, не перемеркне озоре, не з’єднає окреме в цей феєр-фермент, Боже-оскоме, все переповнене й вже зречене. Що ж, особове, перемножрете обережно громовержнем-троном. Жереб з непокоєм, Гомере, з сервером Гете, Шевченко, Переоборетесь в моє розсерджене передсерце, в моє зморене дєло-слово. Оголошене в фейєрверкер, просперене слово Толстого. От, мор з текстом, от центром, Розпороте, головне розорене, це шось шепче соколе-хлопець. це добре оберкове полотно, ой, репресне слово, лепече-стерео. Померкне з протоколом прем’єр, полохове, погромне, пожерле Доном, ще вшосте зрешетне, все переборене, цей герць в перемелень зболене. Ой, доле-хвецьнем, орле веселе, толоче поверх, блефо-море скорене з Бертольдем Брехтем говоре охоче про ферзь, про сховедень-оселенець, не повщезнем вчетверте в ведмежне море в модерн-зело жертвене. Оце, ще дещо провернемсь пером в огнець-берлеш. Це ж моє, орле, Європо, ще громовержець Зеров зов’є Зевсом Богове повне чеснот добро з речень з потвержденем, бо є те, холеро, болем, що є щедре, стерво, з червонцем. Бо що не схопе репортер з теплом одолень, то все. Обжеро, московне, ось поновлене перетроєне море Антоненкове. Передвоєне болем Домонтовне, прогресне, рецепшорне. Переодне і непомерле, Євгене П., промовлене до мене твоє горе, космосе, розсвердлене горном. Що ще побережеш, те-сеє, но знедщельне перо Семенкове, ще престол подекоре, переверне в тотемне повоєводе з оркестром холодне, золоте слово, що легко бреше про все.
|