***
Колисали дітей у трунах,
Щоб із них готувати їжу.
Сльози їхні – страшна отрута,
Ідол їхній – іконний трутень.

Вони душами стелять ліжко
На кістках ворогів і предків.
В їхніх головах пусто й свіжо,
Вони смерть по-під серцем ніжать.

Пили кров з черепів і кубків,
Бо поїли їх вічним страхом.
Вони рідних вели на плаху
І платили катам зарплату.

На ерзац їм міняли гени…
Із історії вийшли строєм
Під конвоєм. А ще запоєм
Скаламутили все до денця.

Їх не тішить святкова самість,
Що ментально єднає з Богом.
До диявола йдуть на саміт…
Вони вічно сидять на славі,

Що із горла, але – у прірву.
Вони тільки у того вірять,
Хто карає жорстоко й вірно.
…І лишають по собі вірус.

22.03.20   ©   Василь Кузан