укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 41870, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.03.20
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Палаш  Лугані

В акурат, тут закуска, русява-замазура, уваж.
Ян-жак, гайда, ух, чуйка,  - братуха-брат,  - ай, красава!
Байстря таланту,  там людям - жах!
Яка яскрава мрія - Булава! Хватка! Як чукча якась!

Подивись собі в очі, - одні сичі і сови, -
сизий попіл, - допоки їм крові?
Виклич ці сльози з рійби-грози,
з-від сивих горбів викричись в грім  грози.

Відігнув крутий хрумик схизм книжний,
Він успів, в згустілій млі склубів грім дзвінів.  
Від тризни приспічив усім в нужді при дівизні.
В крутизни булінг звів січ вітру, зіпрущивсь, спітнів.

Як казав Вандал - мура! - Лягаю спать.
Бувай, пацюк!  Ляпнув.  - Ать, юха, галайстра!
А тут якраз на зв’язку  пушкар. - Удача!
Я зараз зайду, - спалахнував курсанту наряд.

Дощ-робінзон! Кропить лихом.
Хто по тобі ходить тихо-тихо?
Світ криком мітить! Свистить снігом!
Клопіт,  тобі позичити, - ні гроші, ні зодчих!

Відсурилівчись, гнудімили  губки, зувівшись,
Мій біб зщучивсь під ріку з білизни випихтів.
Увічливив син мілизну спіднизу, вітрику-вітрик.
Увірвишивши пітьму вітчизни, відбубнів і стизудів.

Трясця, зашкалуб у гунях, -закоцюбнув  сурмач.
У батька  завтра караул. Скрута,  спрага- бурда!
Апарат шалапута!  Самсунг! Тямущий!
Застряг жартун в бакаях. Гаряча Лугань.

То, хто по тобі, ріко, добро водить?
Світить золотом дзвін на війні.
Він голосить про біль проворних вдів.
Ти ж бо - на голосьбі!  

Узбіч трутизн і ритурнів зігнув стимул Почийну.
Хвіть-швіть, трусь-рдузь, мульк-журльк-бульк.
Струхнув з пурпуру мій куркульський світ.
Будист щілучив мудрість: здурніти і викругліти.

Пальба в канавах. Залпами палять. Курява гармат.
Гультяй,  як  сяк-так! - Булат!- Взять  на таран! -  
Напантрував заблуд в яругах. Мука  - земляк!
Сяюча рута на губах. А паща - така, як руна- паскудна.

Ти ж бо - з топів, з вождів! Потіш!
Потім доспиш, потім. Поки діти пішли
під свист. Дідько-бомж вигріб  з торби
Божі Брови горобців. Від боротьби спрокволіли.

Хлюп,-блюх, - хрюп,-пурх, - грімуск фріутлий.
Ти хурцизнику, від шумних ріднихів фудзілів.
Пунш душі і скупий нурт збругнув прудку нічку.
Утчу-спіритку, виучу гриму сунітку, з дубликів.

Хватка-каюк, - затуркався, задратувався, -ганьба!
- Дай, акумалятор, мужик! Пастух  в сап’янцях?
Задмухав чурай в  гарячу трубку та  нюхав табак-духан.
Заслабнув, натряс закаблукам  в буйну драгву?

То ж довго би пожили ми. То ж просили всіх,
поки поділ гіркий - ні!  Чи тобі від гольтіпи
в солодкій смолі, - пиріг і гіркий житній хліб!
Просити би, вірити би, молити би, пожити би, -
І ні трісочки, ні лози, ні води, і ні хлібинки.

Свічку згриз,  з вуглів бузувір усіх укусив  і злу зміюку.
Відсію з призьб київську пилюку в гризьку Різдво-ріку.
Млію з успіху влитись в ритм лугів, в пух слів, - цить-чіть,
Мрію вишити з  прибутків мітчику вилиту живію,- цить мить.

Сушняк . Жадання жрать! Як там чагар? - В бур’янах Лугань.
Була стандартна напруга на шнурку,  так глушать! Дюрка!
Так засмаж, рубака, зажарь! - Зараз, взяв напрям.  Задуха, задуха! -
Злякався?  В руб’ях  Самсунг взяв сажавку.

Кричить криком, біль, ти  хворий!  - Що ж, підходь, -
діло зробиш? В тім бісить ворог в істоті.  Ти звик.
Повір, біль істоти, як сіль,  як хижий звір, - всіх з’їсть.
Смик. Чмих. Пчих. Квік. Довгі сотні підошов цілої роти.
В тілі - цілі кості - в спині болить тобі,  колобить  ноги.

Клють-круть, і білий тітчин  кіт Сізіф  звітрив з юрми.
Він, діючи при інтуїції, при крутизні збучнув у спуск.
Із діжки упівсвіту шпулькнув  зжутлий  нюх, брюх!
Хмлинув   у визубклу річку цілий кущ-бітум. Літун!

- Малюк,  - за п’ять штук!  - Даю русака!
Ах, тарадайка, - Зашквар! - Дай чай! Замаявся.
Заб’ють закарваш нам заплави, завалять.
Там звалять палац. В наступ майнув Хвастун! -

Твій прокльон до всього звик. І що хоч, вигони сіль водиці
з криниці. Розгнів скоїв в дворі - до білих світів, -
отой твій Львів без Жовкви. Сивинки волос з молодої голови.
Від хохітви твій ніс сміливий  городить борозди з короної біди.

Шпудькнув пунчик гніву із сиріт з бріхунців.
Звив від сміху гучних любзичків стрішкурність.
Збив тугі і мутні, утішні кішучки дурних і глухих.
Бій-дідусь випив грузьку ріву рухливу хіть-цідь-ріку.

А  там з-тута в  напряму! Бабах! Бабах! -
Влучай! Там!!!  Халупа - жак- упала! Урвав зашквар!
Гультяй  зажмурював  чарку. -  Хавку, дай, штукар!
- Включай  уяву!  Працюй  вся хура  зубами.

Ти викинь з пісні  сміх оцих слів. Ти схотів. Ти кошик грибів з’їв.
Той, хто проговорить років зі сто -  ніхто і ніщо, поки з гнилого
повидохлось зло,  щоб ти,  діброво чула, що  ліс говорить.
Своїм голосом  біль річки мовчить,  мій світ сорок літ, -
і догори його, поки мій золотий вік! Ріко! Ріковіщино!

Удвічі в грішку успішний дідусь-живідусь грузивсь.
Витурупівшись в гучні мужицькі ружі білу віч.
Дідусь, діду більмуть цю фініфть в руський міф.
Чи від диву чи з-під гриву в смуті, хулі вузький.

- Заплющуйся, ай-ударяй! Заряд , журя, задуй! Зусюда!
Скубнув чуба курсант. - Вусляр!-Балакун! - Загуба у нас!
Джамар у хащах, - загуркала  файна учта, -  
Юрма завзятих рук - в дзбан!  Тю, бузувар!

Виклик мітли з Вінниці до мирової вдови.
От чоловік! Родом із чортом, поколов ноги в ниві.
Білий дощ пішов своїм голосом війни.
Годі, голі соколи, - ось, воїни, - ось, їм мир і коржі.

Тю, різкіш міжубнув блиск із зубів в ґудзики.
Свідчу твій усміх з війни, будь би сріблу лику в піфію.
З дубини-худини сивизни тихіший пікнічний вій.
Щільніший тризубів, хутчіший, ніж  світлій дуб.

Наша служба - караул!  Баюкай Лугань друга!
Застава, Чапай, ця дурка, айда, в сарай! - Гнюкай, дундук! -  
Страх зажував, - заслухав! - задурюй сталь-звук! -  
Завзятття! - як зафуркала, - бляха-муха, - аж  засмагла рука.

Годі, сміливі! Один він гість! Ти би й при пості.
Ці босі щиглі з висилів, ось,  біжить сміх в шкоді сліз,
з золи вилізлий, - ой, - ці моржі-бомжі мостові.
При добрій годині - по спині. Ні! Ти? - Добрий гість.

Дух мій, мутнішуюсь в  трішку, ти ідилічний,
ніж хірургічний ніж, гучніший, ніж   цинічний  вірш-куліш.
Привіт, примітний улітку, вдивижу хруск хрустіти.
Іду чіткіш, упрічнивши лутчиші звуки в сюїті.

Жага  пузата! - Заглюкнула  думка! - Давай, Самсунг!
Трупам являюсь, нам,   трутням,  - на шлях,
-Ай,  жартуй!.. - нам’ята цяцька, жура замурзана.
Ця курява зламала дуба! - Наклюй у вуста!

Збиті синці. Кривий ніс. Сором по пиці.
Кожний  з’їв би мішок солі. З ким би пожити би?
Чоловік з чоловіком - світлі голови - діти мої!
З чим битись, щоби їсти!  Під носом сміливий син втік.

Нашуткувався,  гуляк-чудак, - ай, красава, жартун!,
Лукава луна. У скалках шмяття - красава п’януччя.
Кум! - залягай! - Кума-а! - Вуста аж  пахнуть, вуха в’януть.
Забряжчала  ця грабля, задзявкнула час вража  куля.

Ти свій гнів … Свистом - зойк. Піп піпіп!. Кричить.
Вони до півріки жовті, - в півгороді, мов  шило-шпилі. -
Звідсіль швидком добіжить, бо в іншім півмісті -
розкидьком шкітчі, кишить в корчмі від цих ножів.

Кубічну піхву-цих співів, в юмбуль відквітнути б їм.
В живішу, в стріху-північницю відчути, згнічлу віхулу.
Знімчитись в умнішу свитку,  і знітитивсь хрумтіти
в  хмурнішу  щічку, -  цілуюсь підткнутий в грізну мітлу.

Вражався в гущах  галайк, як за найкращу,  гурман сумував,
бухнув  задарма гультяй в байрак .
Я бачу стару хату, там  дах палаючого палацу.
- Гряк!-грюк!-глюк! - аж   забава вухам,
жак-гарчук прухав байрак в гущах . Галайк!

Пробігли промиви борозни в полі озимих.
В цій сивій сині вічні човни і совині обійми.
По ширині низовин розмиви січних мілин,
до відходів твірних з тишини від громовин.

Ти, кмітливий дідунь, нуднішую увіч в скідлик вусміч.
Чи ж ти підстрільнув  річки-вічищу і цілу мітру лугів.
Ні, грішу в гіркішу, під трійцю візьму їм півлітру.
Біль мій віщий, ніж в бруднішу з мітингу угрітий сич.

В ярах азбуку акул  мантачать. Аж запах букв на руках.
-Грюк!-грюк!- грюк! - бамбула бацнув салют.
Гулькнув у сварку баб, -  загуд загал, - стукнув  і згулькнув.
Жвакнув сурмач  в загуслу грунь, груба грудка - в гурт!

Видноти. Висоти. Простоти.
Кривизни чортовин в подорожній імлі.
Тісноти. Чистоти. Гостроти.
Околотин сірих ворон і гордлиці-стовпи.

Мутнів луск, струпів у відмітину людині у вусі.
Тутички чіткіш плутив псих, любішу бринив в брюсі.
Ти смугліший в тілі, дідунь, звільни румбу і міцну в ділі.
Ти висунув скіфську трубу, здудів її  в  суху руку.

Жмут каркнув  байдужий звук, так байда махляр, ай, губань,
Куля дзявкнула в чавун, - зрання вульгарна  дуня!
Шляпнув  байдарку в Лугань -гульк-бульк.
Бунтар жваво раз-у-раз всю  цю ладдю,  
як фудульну бабу-старуху  шамнув.

Нічиї горні повзводні потрійні коні з двірні.  
Біг дітвори, їх сорочки мов зорі лопотні.
Стій. Свищ при дорозі, ці німі гольтіпи  гільз
сивих стовпів. Чорноти.  Звиті долоти білоти.

Діду, твій піт вискрізнивсь з усюди в буйний дим.
Сивий біль виднівсь у вічі, здурнів твій сумний  ум,
Він  зумів би, схмурнівшись, і в тіснішій  ніші схудіти,
Мій син, ти в джигітську січ збіг, у звуглілу суцвіть зібрів.

Вража зграя зашурчала в наступ.
Басун  аж впав в калюжу, вся твань на вухах.
Гурма хмар  булькнула  краплю  глузду.
Шваляй, - чума, гаптару, давай, чую звук.

Житні і рідні відзивні, гой-голі коси іви.
Сироти коло тополі.  Хлопці в броні спожитій.
В них очі - вино, сірі, прості, крізь оси з-під шпори.
Обіч, ці кості волів і корів, хоч торкнись, - повій, моїй волі.

Там буча, -  атака румака на  баняка.  Атака! Ата…с.с.с
Як зум-талатай, там  бабуня в  чуттях,  - для  балакух.
Нна! Удар - в  юрбу, - абсурд  на щастя з гряззю!
Пушкаря  - туман в смугах забурхав, - яка там трясця жбурля.

Їх товстий живіт, і в роті липкі, золоті комфорти.
З нього вийшли добрі й криві гроші.
Ні-ні! Ці чортові повні торби від чорної злості.
Нові торги з домовиним ділом і кишки голодні.

Дідусь вибліднив з усіх, вичувшись і виуздрітившись.
Син лютів і гнивсь з північних вітрів вибив всю дзюркіт.
Ти, цю густішівуль  Бугу, здуй в лихую сіль бідую,
Дідусь блідужнив  усю білу квіть, здухнівшись  в ріку.

Стусан-живий!-штурхан-ляпас-жвавий!
Душа, як папаха, в шрамах, -  так, владу Бурлак  забавляв.
Я  бачу, халтура, - як махлював , ай,  яструб-лазутчик.
Сумна туга  напатякала,  зачалапала   в багряну Лугань.

Нічого собі, горить з-під гори, мов вовчі шовки ловчих.
Озорини. Чорні Кощі сивіють. Моложільні сніги.
Дріпотіли поки дитино, покіль і покіль.


Шусть, шасть, шурх, - вся ватага  стухла.
Жаль в лускача-духа  суха тяга, якась прудка.
Як бахнув юнак-баламут в балухи.
Ця пуста  балалайка  скрутна на хабар.

Хлопці, ви в вісьмох, з розвідників, з Широччинни!
Чи зміг той дід-посміховисько від шістьох обійм зкучмивітись.
Від бистрин до стойми сосни в просивинному просторі .
То він з Ріки! Ріковіщино його полів, моїх рідних живиць оживив.

На шлях! На путь! - Шпарь!  Патлач!
Як  тарахнув, - паскуда!  -  упав куркуль в сукровицю.
Забабрала знахарка багряну пляму.
Та й зараз в гарбуза така рясна гуддя…

Дякую за таку жаданну пташку щастя.
Зачаруй звукач-журба фантаста Макара.
Нашукала кума таланту нашу Сахару.
Та завбачу стару чвару за файну кралю.
Глядун аж зачарувався. Кумась. Кума.
Файний Кум та гарна кума майбутрять
зачаровану чашу за змагу.
Наша юрба  згукала всю зграю,
та й знайшла дурна брашку на всю ватагу.
Шкурняй кум, вуйка, зять з Казахстану,
А дзусь,  учкурнув в край кактусів.
 Джурнув трутня. Зарадь Наталю. 
Кум шмарлюк з майдану,
 та шкурна кумася з Танзаню
зараз танцюють всяку таку-сяку.
Шкурняй кумась шкурняє кумасю.
Хай юрзають чайку, як там  люблять
худу лярву-нагайку. Нах хаус в рашку.
Звур-курву  гульбурнув, як курву, зву в Русь.
Грають в чужу  хату. Начувайся, кумася.
Слухай, як кума у клунях
на шматтях шмагає кума.
Сам шурнув. Там жарять Карпу в матюшню.
Жвур брахманув, кумучнув.
 Зв'юрнув люрубуль.
На жаль, на дурняк пьють, галайкають,
тусять і танцюють кумась з кумасючкою.
Ай, таємця марують  в шумабурну кумарню.
Агу, аж тпруть кум за кумою за духарню.
Друззять кнурям, задрушлять, натрусять,
збуярять хурта, аж прутняк за байдою.
Куколдять щотижня на лаві, в коморі.
Костюмлять халяву, мазюкають в сінах.
Вдягають на сьодня найкращу дарнину.
І жлуктять кровянку. Чортячку парують.
Слив'янку так дудлять, аж за магуру,
Танцують гарцують з бідою одною.
Штурнув улюлюбу. Шбурнув люлюбуль.
Заладять на лавку ізхватку кваркрутку.
А кум, як правдуй, зачкурнув у заждунку.
А там дві кумасі бабулячу бурундують.
Заждуньку куму взаправлю шпраздулю.
Уй,  в куцьму курдубайку задурся душа,
втнув мураху в путчугу, мазай-душа мага
 в швуляйку струхнулась. Стала, як чара.
Шкуру баранячу вжмарвзуям на шару.
А як не вгадав, таки ужадав на гарбузу.
Сколодяв мармуйку за пам'ятну схватку.
Булярваж в подяку кайфу в маразму.
Якусь ту шурдячулю чугайстрять на пустку.
Заржаюмчи в хустку красуню курчумну.
Тлумну жажду вжарху бажарю драйвугу.
Одумайсь, кумася, бо вздрючять  айлав'югу.
А кум дарував кумам тур  в тайгу-канаду.
Маршрутка  в Зазум'ю, кума в чуттях- швартулях  маргазма-маразма.
Тут мамуля Гануся надулась на лайк кумася.
Там кумася Дашулька в задумах на лайф кума.
 Гайда, гайда, шурна Маруся надулась на друга.
У крутих муках лякують кумасину  казку.
Нашпуряв страшну, дав аж за край, в Канаду.
А там маляруйся на кумарнях тучну тайгуру.
Нужда така дятлу. Закудряв гарнушку Анку.
Кум знав важку кралю, круту вагу та масу.
Труба плану. Вздрючка укргазу за галустячку.
Гуцулку стругають як карпатську трудягу.
В'яжуть, зв'язують марну справу з майдану.
________________________________________________
*„Творчість — це просто створення зв'язків між речами. Коли творчих людей питають, як вони щось зробили, вони відчувають себе трохи винуватими, тому що вони не зробили нічого насправді, а просто помітили. Це стає їм зрозуміло з часом. Вони змогли зв'язати різні шматочки свого досвіду і синтезувати щось нове. Це відбувається тому, що вони пережили й побачили більше, ніж інші, або тому, що вони більше про це думають“  Стів ДЖОБС.

2020
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні