Все моє благо трішки біліша над містом. Блакить, з надіїй-бо, грішна, - аж моє тішення - рутяще навішення-змішення-віщення... Срібло Південного ловить світло над Бугом. Все, що ти чуєш, все, що ти бачиш, не здоженеш і не вловиш ніколи, як не похвалиш Божої волі . Час-мотовило. Я не продам тебе, земле мила, за горе. Я вже не встигну, ти ловиш мене, пекло. То таки -так не даси мені волі на шилі. Як не спустиш все золото в деко, Хай заблищать над мурами трішечки, - мила-а-а! Більмом даленіє моя веремія. Моя ностальгія як летаргія стихії віялом чудить, мрія розвіяна, вітром пускає долю повз істерію месії.
|