***  
такий  її тягар і вибір –
гора Кіліманджаро –
одинока неприступна
і голова в захмарності високій
і слово там змерзає на льоту
і сухозлотом опадає гордо
на цей безкрайній степ…
але ж пече  як слово це пече…
піщинка степу я
багато «я» складають його суть
тепло і холод
радість і печаль
зневіра й віра
пульсують в нас і плавляться щохвилі
в духовний вимір Степу…
Горі ж все видно і вона
жорстка у вироках
і серця кам᾿яного голос
гримить над Степом
наче він – Пустеля Духу…
наш  Степ весняним квітом майорить
зимою ж він збирається на силі
і баби степові
суворі пильні
повільність Часу стережуть…
хто ця Гора? – майбутній Степ?
чи Степ колись нам явить іншу Гору?
того не знать нікому …

березень 2015