в будинку Галшки Гулевичівни таємний хід вона ходить будинком не запалює світло холодна пустеля міського смутку обирай серцем каже тобі реклама тому що життя мелодрама і жах несмішний лусне горіхом це місто навпомацки в темряву ночі впаде та розіб’ється це місто з висоти власного зросту ніхто тебе пригощати не хоче кров’ю винних ягід тістом пісним лусне та розбирай що там написано що то за літери сняться щоночі як рахувати ці літери переносити їх на папір неохоче твої пусті серця твої зафарбовані темрявою очі залюбки тебе тут приймали у під’їздах листи з чужих скриньок виймали та якусь паперову пресу годі вдавати з себе принцесу опівночі карета перетвориться на пам’ять повторюй одне і те ж скільки б не довелося містом блукати за годинником стеж кажуть що кохання не має меж і ненависть не має меж та я не відчуваю нічого такого про що цікаво було б читати але мовчати теж сум та прозорі листівки у вікно кидати хтось підбере та згадає тебе або не згадає небо тліє а не палає час вмикати світло |