Ольга К. закохана в Осипа М., Осип М. пише вірші про смерть
коли осінь прийде, всі ці спогади зникнуть геть
земля належить тим, хто в неї ляже одного дня
розіб’ється любов на друзки, наче розпещене паненя
на підлогу кинуло її, бо вже нецікаво грати
ми не побачимось більше, між нами байдужості грати
мов народитись для поневірянь між людьми
вдихате сухе повітря міста спустошеними грудьми
ми не побачимось більше, бо література не має стосунку
до реальності поза нами
ми прокидаємось у темряві, блукаємо чужими містами
діти, які розгубили прородний хист до таких пригод
у хащах чужого змісту
тиша у відповідь, коли ти питаєш, що це за місто
не наближайся до центру його, близько не підходь
кохання випиває крапля за краплею душу,
з’їдає наївну плоть
ось ми були чужими зовсім, а тепер
на зупинці громадського транспорту сидимо
тут загинуть першими добрі герої,
як майже завжди в кіно