один письменник підписав мені свій роман, написав «Ользі, яка має вражаючі нейрони»
не те щоб романи сучасні багато читали у нас, якщо це не про кохання або історична проза
я теж не можу дочитати ніяк збірку есеїв Пруста про зруйновані церкви, про кохання не надто цікаво
зараз перечитувати, ще пишуть про війну, але читати це сумно
поети, з якими ми сиділи на Подолі, стали прозаїками
пишуть про історію своїх родин, тому що в тренді родинна проза
у нас ніхто не вів щоденник, не писали листи, або все знищили
навіть як їхній почерк виглядає, я не знаю, до певного часу навіть не думала про те, що у нас є минуле
кожен може написати роман про себе, кожен може створити себе як персонажа роману,
цікавого лише пригорщі обраних, артхаусного роману про сенс або про свідків пласкої землі