один поет спитав у мене: «як ти живеш?» це дещо дивне питання в «Барбакані» за келихом світлого, я відповіла: «абияк» щоб не вдаватися в подробиці свого життя, це не розповіси у двох словах щоправда, спробувала поскаржитись на нещасне кохання, але поет сказав: «я не хочу це чути» розповіді про колишніх за келихом світлого – це класика я завжди так думала, тому цей поет мені одразу не сподобався, як і його запитання але він заплатив за пиво і викликав таксі (я досі не завантажила цей додаток, будь-хто може викликати убер, окрім мене) у кінці червня ми читали вірші у парку Шевченка на Youthday, тобто День молоді у 90-ті молодь слухала «Владимирский централ» біля річки, але ми читаємо вірші, робимо фото для інстаграму потім поети пішли в кафе, оформлене в радянському стилі поет сказав: «вони заміцні для тебе» я сказала: «у мене сів телефон, треба подзвонити мамі» поет сказав: «ось телефон, але він дуже дорогий, не врони, не можу сказати, скільки» я сказала: «напиши на серветці, можу продати нирку» він написав, я сказала, що дві продати не згодна потім писав мені в лс: «я пригощав тебе пивом, руку клав на плече, щоб тобі було приємно, невдячна» |