Немов весняний сніг - такі важкі повіки,
Навколишній пейзаж - все із картин Моне,
І скелець блимання - буденне і сумне,
І на короткий час - дають розраду ліки.

Високий білий стіл - і в оці подих світла,
А руки й мікроскоп - єднання потайне,
Від леза дотику - рогівка ледь здригне,
І розчерк автора, мов тонкі в‘язі літер.

Той бірюзовий світ - чалма, халат, бахіли,
Натхнення гомінке, майстерність легкокрила,
І вже прадавній сон - вагання і тривоги.

Розтане скоро біль і зніметься пов’язка,
О найсвітліша мить, коли реальність - казка,
Лиш місяць молодий - чомусь багаторогий...