Ліні Костенко Перевіщусь, і я перероджусь, І знов перекреслюсь тобою, і здійснюсь, Ще пророчі слова заподіяться притчею в сміх, розхоробіщають, ожививши мій вічний гріх. Сотворю я молитву за зловтішних суперників у твоєму озіїщі, у чужих пересмішників, перечитаюсь-перемолюсь лише за, – я не проти – прошусь. Я усім присягнусь, що невіщий поет, і – не міф. Пробігай накрізь в мені, проникай крізь мою землю, крізь глибину галактики лети моя, утішнице духу. Проживаю твої випробування усіма найтоншими чарами, Я нейтрином вирую в пульсарах перекидом, Я прашумлюсь у мить благовіщень в уявах усіх. Усім тим, як присудженим, перевтілююсь в морок, Я із тих, хто пізнав, що не мислиться мозком, Тож і хай перетвориться це зрушення війн до мирних утіх. Як свідомить мене оце твоє решето із правічних світів, це не виразиш віршем, не озвучиш нічим у речах. Я вже був проворним розстріляним снайпером на фронті, але кулю щасливу зберіг, як доказ усього себе. Перестрінусь, і я у тобі пересягнусь, у віщому вирії. І мені розвіднішає трішечки і буде натхнення до слів ще справніше махатиму крилами через різні світи, через царства людські перехоплюватиму думи твої, і пускатимусь за вітром в тенета, в яких не відчуєш зірваних мною свіжих квітів для тебе в моєму саду. Перевіщусь, і я перероджусь, І знов перекреслюсь тобою, і здійснюсь...
|