Олесю Ульяненку ***1*** Бачив після Великодня сівач-покликач, як два спотикача стягували райдугу над гаями біля Вінниці, а потім нею смикали. Нізвідкіль іржавіє під райдугою шикарний цвинтар викиднів. Гарикає трактор Т-76 з ломовиками, ковшем брикає, риє нові ями. Курява перекидається над лісом, це журавлі, нарікали не ображати. У кутках на П’ятничанах чути гуркіт скарбів. Іде посівна маїсу, залишають на полі лише сухі патички. Чую, сум’яття на мандриках, черговий зломанщик вказує пикам-недотикам, тю, знову «викидень!» Чую, над чотири-ста-тисяче-ликим містом плаче вирій журавлів. Виказала себе колюча заковика, засичала харалужна тайфун-душа. На перехресті Кумбар між дикими криками із сіамських тенет вилетіли на крутий спуск голуби, а за ними три полум’я-яструби. Кругами літають сірі лики куртизанок над веселкою у вітрівках. Викинені лики ятаганами пиряють у хмарах, завтра буде ще худенька. ***2*** Марія вбрала руками гостину, хрестин не буде, у неї третій викидень. Скажу багату правду, тут у куцюцінькому мучаку на дебелій Кореї, тихо кушнірує Санька. На мізинці має манікюр. Ну, грубіян, здрастує вдовець у клуні, має покірних дочок. І живе під терпким бузком. У дворах Слов’янки розрісся пелехатий плющ і буде жити добре. Санька мав муцюцінький дух пастухів тривожних натур, вигадував цілющі та гіркі вірші-шаблі. Поганяло має «Шурак». Тільки він услідкував нужду вухналистого куцачка, трагічні лови. Небагату уяву з книжок Шурак зразу вносить в чужо-сірі думки. Потім наводить макірту. Справляє вишуканий ритуал для внутрішніх примар. А вночі за-світ-чує житла Марій, Азалій, Алін, що на кутках. Зранку кушнір втягує люльку в зубах. Узявся за табу, гукає пам’ять. В своєму кутку в казанах дублює усяку нечисту силу в шкурах. На шпальтах ладить рядюгу. Чомусь до нього не залазять таргани. ***3*** Ладнаю врачу батуру, яку я забрав із гамузу, знову буде мука тут. Справляю другу Юрію перевтяту маруку. Я набрав за судами багату душу братів, позбувся навіть нори, все інше забрала тютя для свого куртуазного князька. Мені не курлюкає душу, утім курява в упадку. Цькував я свій дар, ай, не взяв на тильну уяву кошлатого душовара. Він все ще носить свою дулю юнака, так і тузає грядучу чару Тараса. Кушпеляю, це взяв аванс, йду на чарку, глянув мені в очі, як ти все це перестукуєш з власним життям. Я роблю весь час – і все мла. Кав’ярня. Тут одразу гульнула прушава з-під рукава. Запеклась. Я сам бачу, якусь не таку її руку, задуралась Юля, будь-як слухала. Уся мить ставала кусючою та напувала урядуючу кварту пивасом. Раптом мене з окулярами витурала за раму, забрала каву, пам’ятаю, знаю, затуркався людям плач України справляти. Оця в струпах рудава зрушувала совість мою. Оця тільна бандура була, як ядуча.
|