***1***
Я знаю, - пропащий.
Я знав непутящих.
Я чую твій крик безстрашний.
Я відчуваю себе болящим.
Всередині серця б’ється усе нутро.
Я чекаю тебе схвильовано.
Дощ ллє добрячий.
Я зустрічаю розводящих.
Я бачу тебе непосидящу.
Я потрапляю в очі твої безстрашні
І ти біжиш в тільняшці
обіймаєш мене занепокоєно.
Я цілую тебе файну.
Я радію, я плачу.
Ти будеш зі мною
завжди безшабашною.
Більше нічого не пояснюй.
Я знаю все, що нам залишилося
тихо шептати дощу
спокійно «люблю».
***2***
Мудро отак, – піди ж ти, –
спасеннице, - в спів! –
винуватице! – в лоно.
Носа встромив у готель,
у світ з неблизького, –
та йди собі з гвалтом.
Глянь, грішний датує
останнього козиря,
він затягує зашморг
і падає в золочений гроб.
У ложці святої води
сяє шедевр над куполом,
пам'ять – поставить
нам у вічі здорове тавро.
Впійманий схрещує
смартфони тайнописом
поперекохалих.
У поті чола
втрачає схоластику
оксамитовий сфінкс.
І тут сепаратний
терор вриває голови!!! –
крик – струмом наляканих.
Усіх навкруги тельбушить,
шлейфом крові
умиває мій пінк.
За душу бере
шизофренічний шквал
сирен з перехресть.
Чути шиплячі гуми
великих цабе
навкруги магістрату.
Я бачу не далі
рожевих магнолій –
в очах чорний
чурек-людолов.
Вінницю мухи їдять,
фейси якісь і червень-хрест
виспускаю тебе, як втрату.
Двір похитнутий
під вирвану руку, –
він накивав п’ятами
в загиджений герць.
За димом пішли
застиглі личини, -
обідраний встав,
я в груди підбитий,
кров в жилах застигла,
лежу на узбіччі, це я,–
а всі мої гроші -–
мішком загребти.
Я, ще тихо конаючий,
витяг з грязюки огризок
своєїсь з чолобитних.
І вмер…
***3***
овалашений вмолотив
пухкенького неба
прицмокуючи губами
утерся лівицею
розкаяний розбаяв
всю пащу в комашнику
і праворуч скраю зжер
бідолашок яйцеродящих
путяще-пропащий вкусив
у пращура первородящу
все оглядаючись спершись
на страждаючу Говерлу
уминає на конаючому
обрію запашну Україну
пожирає її багрове
умираюче сонце
і підсилює себе
потім смачно чавкає
і моргає на мою конаючу любов
ледь проковтнувши
півкола макухи
пожовклого місяця
він загамкав лоточок
фісташних зірок
отаке безшабашшя
розгардіяшив
лукавий ненажера
|
