укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 42058, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2019.07.20
Роздрукувати твір

Сергій Негода

безкінечне читання молитви

даремно співає вітер
у серці прохолодь
я ще приречений
ще досі згасаю
і дихаю чужим повітрям
жду цієї миті ожити
ще довго ждатиму
виходу з тіла в тьму

кохаюся в красі слова
ношу плащаницю
з мріями до крамниці
на ходу читаю нову книгу
яку щойно придбав
і забігаю в книгу потвор
чекаю філіжанку кави
мрію і надіюсь ожити

раптом чую крик
з уяви бачу привиди
тихий фантом квітів
заступив куцу химеру
мовчу і не вірю в тінь
гомін і шумінь в книзі
безвихідь утім  це я
безсилий ожити

страх чую голос ангелів
і луну над прірвою
притишмо гуркіт сонорних
махом заглушив ущелину
закрив нову книгу на 57 сторінці
заговорив в голос в смартфон
з повною торбою книжок
покрученої прози

усі ці книги ревуть
смайликом в смартфоні
проте я їх читаю
придбані книги друзів
я в них спалюю свою
терпку душу так само
як жар уві сні
спалює мене

як кошмар уві сні
знищує мої почуття
я щораз прокидаюся
від падіння в прірву
і живу з непростими
почуттями між
брязкотом і  мурами

не кидай мене
врятована доле
до левів у власну клітку
почуй мої крики
невже не порятуєш
уві сні бо я хочу тиші
покажіть мені  забуті душі  
хай піднімаються і літають  
нічого крім тиші  не чую
я знати більше не хочу
відчуй клич доле  я не можу
справитися з цим жахіттям
забери у мене дике страхіття
душі та не порятуєш  війни

віддайте мені мою душу  
як вагомий привід до тиші  
віддайте мені віру в себе
як потребу жити з  дітьми
віддайте мені причину творчості
щоб я міг дихати
віддайте мені мрію і молитву
задля здоров’я
щоб я міг вижити


це не докір  вітру життя
а його безкінечне читання
це моє прокляття в лахміттях
скаженіє і хрумає час
якщо ґвалт у віршах  
це смерть то із віршів  
мій  освітлений куб –
це прояв щирої душі  

а де діалог голосів  
ти і я   десь в мушлі  
очей моїх кропив'яне
полум'я буквально
спалює  ядро сяйвом  
а потрісканих долонь
думки втратили осягнення  
до загину  уявили
мою ґречну  ліричну
ґазду душі  

можливо я
від народження
був лише резонер
ні я таки вірую-чий?
грішник в сенс прикмет
тому віншую  
ці  віршування
всією Вінницею
нащо я вилітав безперим
з останніх віршів
нащо назбирав безмір
кошмару  і  не дав
усім добра і щастя

спів втрачений я  тут
на носію в ізоляції  
своєї самоповаги  
тонізували моє віяло
в непроникну  душу
в таємну карту кодів
проявили мене і одразу
підірвали у моїй машині
це тут я - проклятий реаліями  
і втрачений природою

поети  чую ваші  голоси
навіювані  а чи прокляті  ми
мені мій шар сугестії болить  
мені мертвому  гучніше
чути  ніж вам не відчувати
самоповагу в світі уявному
чому до сих пір вірші
плюндрують чиїсь
володарів живої душі

які зозулі нав'язували
мені думки протягом життя
так щораз моє дихання вірша
зникало і я злітав вгору
а там  в річищі надзвуків
надбавляв собі трішечки сил
і так виживав поруч
з надісланими мені речами

тепер намагаюся опустити
надкрилля у старе місто
але отримав дозвіл
опустити свій світ в Божу річку
моя вдача чомусь виявила
себе в надтонкій раковині
ваших емоцій  почуттів  
стресів  емпатії   ейфорії

так  що вінницький лихвар
береш легку душу на диби
ні падай на брук
хай тебе стисне
над місто струмом
важка летаргія вирізає
мою силу живу волю
і топить її у воді
і це все що я маю випити
з вами в цьому житті

поети лірики чому
я плину у цьому багні
у проклятих віршах

2019
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2019 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні