Сергій НегодаЦарство дотепників В.В. Шаблію кому так одверто брати легковичків на понт всією душею потайний камінь звалити з мене бодай хоча б з пропащої душі мені навіть стидно повідомлятися в огрядному місті Хмельницькому в гаморі вилітати в трубу за усіма десантуватися дідом тобі добра година принесла свіжого повітря на щастя тепер домовому давить на серці блискуча сміливість гарячих братів я ворсяний піджачок у розбитного шибеничка звуджу вздовж і впоперек хай полоскоче нерви промазаним і тим хто у пеклі живе чорною долею балакучий плебс проживає себе на хмельницькому планктоні якийсь біс вселився в очисні споруди совісті та гідності в місті героїв бряжчать голублені вихором і ми варті на крилах виходити в люди аби не шубовснули капості в мертві букви законів і в скаредних судах ми обагрені вітром пропадаємо в скаргах безвісти безповоротно а наші сини караул кричать впеклись за живе у радості і летять каміння у спину каліфу на годину і знову розводять усіх воскреслих з новими очима аби потім поїдом їсти а ну його шибениця не з'їсть усе вопіюще і черстве навіть облизнулася би з подвійною честю який характер у неї від і до безсмертя вона не перебирає голос чи сором тому народе мій не проси милостиню якої немає тільки для себе а попроси лише міць для наших крикливців котрі не пошматують нашу батьківщину мої чаклуни на їжаках сидять роками і все шкереберть йде уже тридцять років я чітко вибиваю чечітку зубами і прошу гарячої підтримки і гідності адже ми гожі літати і тому ширяємо у світ забугорний на бойові жебри де всі пузаті зі своїми ангелами не дочекаються нашої черги вигоріти ген духопели із кам’яними черевами волочать життя на останні копійки ген бісики в очах іскряться із злиднів входи і виходи у зчеплених схемою як мільйони забацати в скарб і дух зароблений зціпивши зуби вилетів в далекий офшор за бугор де пишуть чорну історію золотими літерами учепився нарешті я сам за життя сідаю відклавши останній ривок на хмару в блакитному небі з мільйонами ластівок вільних та налетіли старі орли і соколи сови і ворони сойки на мого фламінго котрий овіяний легендами битв і одна ухопила його за живу голову заціпивши в пазурах поволокла і в надхмар'я шугонувши з погрозливим клекотом у дім свій принесла і стала частувати шулячу малечу і два маціпусенькі навперебій від душі почастували фламінго так чого ще кривити душею просто уявити себе самого і дійди до хвацьких орлів аби не куражитися душею і за пропащими угу-гу-гу не продмухати старе буття яке більше не забажає ніхто і ніхто не запрагне ніколи тому живимо і радіймо як моя розтерзана пошматовано-продрана іще непропаща вітчизна
|
2019 © Сергій Негода |