як стан мерехтіння закоханість думаю чи ні,
як ти живеш, що там робиш без мене, надто коротке життя,
щоб не вірити в біль розбитих колін від перекису водню, свободу
на короткому повідку, пісні колишніх мерців, закохатися знову
в надії не вірити, винайти іншу мову
абетка мовчання, пусті переходи, молитви рецептів від грипу
ми пишемо цим нерозбірливим почерком відчаю книгу,
яку не покладуть на прилавок разом з іншими, придатними до життя,
теплими історіями до кави, викрійками для шиття
як ти живеш, може навіть згадати не хочеш, що пам’ять спустошує мову
ми не побачимось більше, кохання колишнього змову
знаків таємних, на фото забутих облич
не залишай навіть тінь, хай зникає, не клич
у підвалах підземного міста, схожого на твоє, мов краплі йоду на збитому коліні
я забула ім'я, відповісти не зможу віднині
абонент занурюється в білу піну морську, їсть черешні,
малює пейзажі, здебільшого – акварелі
не відповідає на дзвінки в самотній своїй оселі
що ти знаєш, Офелія німфа, про квіти середньої полоси
навіть серце своє комусь не тому ти віддаси –
що вже про квіти казати, полишені квіти осіннього дня,
і впивається в шкіру землі підреберна стерня
вона складає квіти сухі квіти рожеві перуки портрети чужих дітей
який собі залишити мабуть ось цей