І

Ой, згоріло зіронько-зірко,  
ой, розкрийся мені світлом,
бо палає горох при дорозі
чорний порох іде сморідом.
Ой, срібло-піскові гони Дону
провійтеся вітром по териконах, -
повз грізний  чорторий війни, -
знайдіть мені жайворення.

Ой, нічко, манна небесна,
поки нам віку, поки нам сором.
Покаж нам весь оцей бедлам,
що жаб призвав тріщати хором.
Чиї це душі в прозорих тогах
мужньо   співають  вію сором,
Ми не згоріли в огні суворім.
Ой, чудотворці, -  вийшли морем.

Ти, злище, війно,  коли злізеш зі шкіри?
Нічого собі! - пожди-но, дідько! –
Підеш на рожон, то злетиш ві млі,
і підеш прахом  на зборисько відьом!  
Проснись! Ти білий і мокрий!
Там, ворожбит. – Яке ваше діло!
Я - чорний шахтар,  –  простий.
Тебе он кидає – і в жар, і  в піт!

В твоїй трембіті зов гримить.  
Зчинили корзно бучу і гнів.  
Зводять на хрест усіх орлів.
І що-жсь, іскрить, в очах іскрить.
На перекір проворних. – І ходу.
Проснись! - Ой, дідько, він втратив голову!
Усі озвірілі  –  три вирви сходу!
– Мовчи, – та мовчи, падай додолу.

Я кожної ночі бачу Голгофу.
Неси мене мимо, к бісам, ці, війни!
Подичавілі розчавили знову
чорну  муху на здобі! – одичавіли!
Міняй рукавички, дружино! –
Згорніть сини усі наші скирти!
Заціпило, – кров похолола. –
Навіщо, колоди? – Це  на окопи. –

Візьміть синів на фронт!!! – Ти не сповна!
Ми  з Бориславщини,  партизанили.
-   Води! – Попити… - Ранений. –
Вповитий! - Стій! – Я на льоту! –
–  Цить сило! – Скинь, броню.
Нічо-нічо…не бої…сь. Од, босячня!

Од з тих причин сиві тіні в Орисі.
Чорніє її страховина – в колі дібров.

                    ІІ

Війна знову просить.  У мене - «Катма!»
Чума зими тайкома збирає ще куці сили.
Ти, ж, чортів  дідько, скоріш відчиняй!
– Ну, що куркульня? –  Давай ще нам гроші.

– Одна глитайня на війні, – а ти, біле-личко! –
Ти? Як? Що?- Не сором тобі! –  Де? Коли? Звідки?
Слава Богу! Ти вижив. – Гожий і милий!
А ми від біди не втекли, - осиротілі діти.

Діти, ви мої рожі. – Куди  розійшлись бродити?  
Як куди? – Вся шантрапа гуляє по ринку війни.
Пійшли, опосіли, - так там щодня каліки осліплі.  
Ніжні і злі. – Як білий сором війни! –  Ніжні і злі.

Молоді гольтіпаки ракетами розрили  старі могили.
Поети! Які вам віки потрібні! – Є віковічні лики…
У могилах створили   тхорячий заслін від злих мін.
Зціпились мої очиці, –  криваво посліпли у куряві.

Це ти вічний галайстра війни на моїй землі!
Комашня – ця твоя лунка! – Знову трійко 200-их…
- Од, дідько! Дивись на моєму айфоні.

Всеозорий-лихий втратив розум, шукає смерті…
Живо пробитий в чоло грози зі дної…третій.
Щирий,  – потерпи, – в блідолицій зорі…ти..
Од зорі до зорі…тиша. – Білий сором рве в серці.

Слізьми вмиваються живі дороги війни.
Сім потів в дияволенятах, в потоко-ріках  війни!
Світ зійшовсь клином на розтяжках зеленок!
Розірвані сірі окопи, і маячня роззявлена в полі!

Зрубані по самі плечі глоди, розірвані терни.
Вороння над окопами,  трьохсоті із мінами
Видко, зігрілись в білій  прірві, – а гавкітня така.
Ізнов усі кошові при зброї! Війна... війна...  


    ІІІ
Прийміть скінхедів Донбасу на свій чорний спомин.
Прийміть дітей білий сором у свою чорну монархію.
Грізні  сини  Вітчизни! Скільки можна синячити.
Скільки віків стоїть розколота Україна на сім таборів.
Сірковий світ – завжди один – а інші то рогулі.
От, мантелепи,в Золотім полі Дніпра Сірко був атаманом!

Розгребли плугами всі старі могили-горби. Оце жлоби.
Підгорни ці сльози війни. У декого криша поїхала.
Втіхо, підстав мені руку в добрі, от і я – живий, сором.
Чую нові постріли із дзвіниці. Бійці пахають.

І той, що вільний ганьбить забаву у віршах, як пастух.
Ей, хто не пише ламбаду і паравози про мову. –  Подь, сюди!
Скоро-скоро  усі біжить по ковбасу! – Скоренько, по свічки!
Візьміть білі свічки. – Білий сором! Шоколад - для мальвін.

Загорланив когут музон-наворот і звів свої чорні очі.
У ворожому мерсло – палить мурло і пофіг - усе на горлі!
Жмурить янголів у матрон з огрядними амуніціями домів. –
Тихо-тихо кумарить війна, – село спить і не спить на війні.

От, ти хотів їсти, то постій, пожди, води, і коробка рошенок.
А ти - хижий вовк на війні! – Скоро будеш косити  зузани. -
Ти готовий! Гріхи прозирніть. – Чуваки, здрисність, раз-два!
Сором мені, простіть,  – у мене не має ворогів! Пацани!

Спокуха,-  всіх зняти з отої дзвіниці – стріхи напівпогоріли.
І вниз, здати до схову, - закрити двірні віконниці. І здриснути.
Гірко тим землякам, хто йшов з Богом до милощів -
а прийшов на фронт, – до війни шухерити мажорів багатих.

Нащо, крейзі  сором, чо, так поторчить,
яке западло забацав мені – я давай стріляти по лісу.
аж зашуганий піп, – там заліг в чорний рів, – не стріляй! годі! -
Нащо, мені сором, я весь в поті, як задовбаний дід,
Забембався у котлі, –стукнув дятел, – в крові! – Ач, живий.

Ох, зловіщий гоблін війни, – Все, кранти, - дрон замовк в повітрі.
Грім. Храм і дзвін громилом упали  на землю.
Сильний дзвін розвалився, як кіндер-сюрприз.
кричить вбитий дзвін до всіх своїх ворогів. Нарешті!

Зійшлись усі невезучі валуни на родиму ниву війни, –
Що з тих пір осталось в коморі! – Чорна Тінь бухтить.  
Ви, гірші за гопоту в буцах, ви дике гониво в бушлатах.
Ну, як бухнули солодкої крови з ріки? –  Вальтонуті бики.

Накривають мінами передок і молиться увесь бродвей. –
Бункер  війни, де цигарки бичкують від польової роси? –
Звідки ці сили бичитись та ішачити в йоржиків? –
З йоханими дітьми допоки вижились всі, хто знав ОБС!

Чорний шовк вільхи, –десь  вівчарка вовтузиться в зеленці.
Зафігарив всі міни і присів припочити після бою,
Зацокав обратку, звалив в окоп, мовчки з’їв черствий хліб.
Що й говорити, – не пробились цимбали на блок-посту.

Хіпувати хохмою в розкоші хакерів, – харе, стьобати страхи.
Захотіли пролитись стрьомом,  а немає води, – тоді бухлом.
А це ще стьобнулось з святої ріки? Оце сракодошка!
Хто ж ці фести ізрік!!! –  Солідол! За всіх укррашабратів!

Де мій килим кемарити, – пізно тобі, – це понти війни!
Навіщо вам цей підсос, підзалетиш з оцим пафосом!
Схилив сиву башку  старий дід. На лобан сіла локшина.
Ач, набридли ці сльози з  локаторів, тут криша тече.

В логовищі  крутелик копає й копає рів до діброви.
Не кіпешуй, за ті, білі квіти, – що обросли на всі сторони.
– це все наша казенка.