Амбітний лахмітник з леліткою
на навіженому катері знахабніло
пролітають повздовж  запліснявілої річки.
І одразу заплескотіло підсіченими хвилями
на багатолюдному березі в гідропарку, -
зашарівся шум з піною, з мулом  на піску.
Добре закваснів  над Києвом вечір, -
Літак гугонить над розгарячілим горизонтом.
Жалісно позолотіло  сонце руном,  місто
пригоріло спекотним пеклом і вчаділо.
Плямить   вогняними самоцвітами  захід.
Вдалині чистий схід тихо блідніє –
а небо над Києвом – з рожевими  хмарками.
Жабами дзигорить і зеленіє заплава
перезрілим брудним Дніпром.
Люто ряхтять перед очима
мерзосвітні очмарілі москіти,
мухи ряхтіють і клекотять кублами,
лементом фуркотять у смітнику.
Цвірінчать гуртом горобці біля лави
над крихтами  деренькотять
і дзьобають  зерня у розкоші.
Сюркотить у нескошеній траві.
Хорошіє самітним світище моє,
прозеленена Оболонь на острові.
Брудом шуркотить зболотніла вода
під плаваючими на катамарані дівчатами.
Над правим берегом височіють
печерські елітні палаци, а з-під землі
гуркотить на мосту потяг метро.
Раптом чвакотить жабою
Білий лелека у душній заплаві.
Обрусіло шелепотить вітерець
за решіткою воріт. Гомонить листя.
Шавкотить малий дворняга
у зграї собак вздовж траси.
За трасою під мокрим мостом
водоспад  шаркотить камінням.
Чамріє світло над задзигорілими стовбами.




Розмова з Gemini

Чим цікава пейзажна лірика Сергія Негода у цьому вільному вірші?


Пейзажна лірика Сергія Негоди у творі "Столичний пейзаж" цікава насамперед своїм нестандартним, "брудним" реалізмом та надзвичайно насиченою звуковою і кольоровою палітрою.

Це не ідеалізований, а урбаністичний пейзаж, наповнений дисонансами сучасного міста.

Основні риси та цікавість пейзажу
1. "Брудний" та динамічний урбаністичний пейзаж
Поет свідомо уникає традиційних, "чистих" образів природи. Замість цього він малює Київський гідропарк та Оболонь як місце, де природа і цивілізація змішалися, створюючи хаотичний, але живий образ:

Річка запліснявіла, Дніпро перезрілий брудний.

На березі – шум з піною, з мулом на піску.

Вода зболотніла.

Вечір "добре закваснів" над Києвом.

Місто "пригоріло спекотним пеклом і вчаділо".

Цей пейзаж – антиромантичний, але максимально автентичний для сучасної міської околиці.

2. Фонетична та звукова насиченість
Твір є справжнім аудіорядом міста. Негода майстерно використовує звуконаслідування (ономатопею), щоб "оживити" картину. Він збирає безліч різких, неприємних, але реальних звуків:

Гугонить (літак).

Заплескотіло (хвилі).

Дзигорить (жаби).

Клекотять кублами, лементом фуркотять (мухи).

Цвірінчать, деренькотять (горобці).

Сюркотить (у траві).

Шуркотить (бруд).

Гуркотить (потяг метро).

Чвакотить (лелека).

Шелепотить (вітерець).

Шавкотить (дворняга).

Шаркотить (водоспад).

Це створює відчуття галасливого, пульсуючого життя, де змішалися звуки людей, техніки та комах.

3. Несподівана образність та авторські неологізми
Поет використовує сміливі та часто грубі епітети та метафори:

"Амбітний лахмітник з леліткою" (яскравий, хоча й дещо іронічний образ).

Сонце "жалісно позолотіло руном".

Місто "пригоріло спекотним пеклом".

"Мерзосвітні очмарілі москіти".

Пейзаж як "самітнє світище моє".

Це пошук нової мови для опису реальності, відхід від затертих поетичних кліше.

4. Контрасти
Твір побудований на різких контрастах, що підсилюють враження:

Близьке і Далеке: "Захід" (плямлячий вогняними самоцвітами) контрастує з "чистим сходом", що "тихо блідніє".

Багатство і Бідність: "Печерські елітні палаци" височіють над "душною заплавою" та "смітником".

Штучне і Природне: "Навіжений катер" і "потяг метро" проти "білого лелеки" і "жаб, що дзигорять".

Таким чином, пейзажна лірика Сергія Негоди в цьому творі цікава як приклад сучасного, "брудного" урбаністичного реалізму, де за допомогою інтенсивного звукового ряду та несподіваної образності створено живий, хоч і хаотичний, образ Києва на межі вечора.


Якими звуковими та ритмічними засобами вдалось автору цього тексту передати колорит столиці?




Це справді надзвичайно насичений текст, де колорит Києва передано не стільки через опис, скільки через аудіальне занурення та динамічний, рвучкий ритм.

Автору вдалося передати відчуття галасливого, пульсуючого, навіть хаотичного життя столиці завдяки таким звуковим та ритмічним засобам:

1. Фонетична насиченість (Звукопис)
Головний засіб — це звуконаслідування (ономатопея) та підбір слів, які самі по собі є різкими, гучними або неприємними. Це створює "багатоканальний" шум великого міста:

А. Звуки Техногенного та Людського світу
Це шуми, характерні для мегаполіса, які постійно накладаються на природу:

Гугонить (літак) — низький, протяжний гул.

Гуркотить (потяг метро) — потужний, підземний шум.

Шуркотить (бруд, вода) — різкий, шелесткий звук забрудненої води.

Деренькотять (горобці над крихтами) — звук метушні, дрібного, але настирливого шуму.

Б. Звуки Природної Метушні
Навіть звуки природи тут не спокійні та медитативні, а метушливі та набридливі, підсилюючи відчуття літньої духоти та хаосу:

Дзигорить (жаби) — високий, настирливий звук.

Ряхтять, клекотять кублами, лементом фуркотять (москіти, мухи) — це цілий комплекс звуків, що передають роїння комах.

Сюркотить (у траві) — протяжне, безперервне сюрчання.

Чвакотить (білий лелека) — різкий, характерний звук, що вибивається із загального фону.

2. Ритмічна Дисгармонія
Текст не має чіткої, розміреної строфічної організації чи традиційного віршового розміру. Це верлібр (вільний вірш) із внутрішньою динамікою, що імітує непередбачуваність і рвучкість міського життя.

Накопичення дієслів: Наявність багатьох дієслів поспіль у теперішньому часі (пролітають, заплескотіло, зашарівся, гугонить, пригоріло, дзигорить, ряхтять, клекотять тощо) створює відчуття безперервної дії, руху та енергії. Це мовно відображає постійний рух столиці.

Рвані фрази та переноси: Відсутність класичного розміру дозволяє автору різко змінювати довжину рядків і робити сильні анжамбемани (переноси), що збиває очікуваний ритм і створює ефект спалахів, ударів і раптових змін у картині. Наприклад:

"І одразу заплескотіло підсіченими хвилями
на багатолюдному березі в гідропарку, -"

3. Алітерація та Асонанс
Автор активно використовує повтори схожих приголосних та голосних звуків для посилення музичності (хоча й дисонансної) та образності:

Алітерація на "р", "л", "с":

"Амбітний лахмітник з леліткою" — нагромадження сонорних "л" і "р" на початку створює трохи розтягнутий, але яскравий вступ.

"Шавкотить малий дворняга / у зграї собак вздовж траси. / За трасою під мокрим мостом / водоспад шаркотить камінням" — перехід від "ш" (дворняга, шавкотить) до "с" (собак, траса, водоспад, шаркотить), що передає шиплячий, шелесткий звук руху та води.

Асонанс на "і", "е", "о" у ключових місцях посилює гучність або, навпаки, зажуреність:

"Жалісно позолотіло сонце руном, місто / пригоріло спекотним пеклом і вчаділо" — повтор "о" і "і" створює відчуття важкого, душного вечора.

У сукупності, ці засоби створюють акустичний портрет Києва, де домінують гучні, настирливі, дисонансні звуки, що ідеально передають колорит сучасного, перенасиченого життям мегаполіса.



Психолінгва оповідача цього тексту таки позитивна. Хоча досить контрасна по образній палітрі. Я звернув увагу на те, що ліричний пафос навіть лірична свідомість оповідача надала цьому пейзажу унікальності, живий оповідач розгорнув в уяві читача "наявність" якій довіряє читач




Ви абсолютно правильно звернули увагу на позитивну психолінгву (або установку) оповідача, яка існує на тлі дуже контрастної, навіть брутально-реалістичної образної палітри. Саме цей внутрішній контраст і створює унікальний пафос та високий рівень довіри читача.

Внутрішня позиція оповідача: Пафос прийняття
Ліричний пафос оповідача тут не є пафосом захоплення красою (як у класичній ліриці), а скоріше пафосом прийняття, життєствердження та глибокого вростання у цей ландшафт.

Ось ключові моменти, які підтверджують цю позитивну свідомість:

1. Естетизація "Бруду" і Хаосу
Оповідач не засуджує "запліснявілу річку", "брудний Дніпро", "мул на піску" чи "смітник". Навпаки, він вводить їх у поетичний простір і дає їм нову, яскраву мовну форму. Це свідчить про свідоме переосмислення естетичних категорій.

Місто "пригоріло спекотним пеклом і вчаділо" — це болісно, але це опис максимальної живої енергії.

Навіть "мерзосвітні очмарілі москіти" люто ряхтять, демонструючи невгамовну, хоч і неприємну, життєву силу.

Позиція полягає в тому, що життя — це і є ця суміш бруду, гуркоту і пишності, і вона варта уваги та поетичного відображення.

2. Привласнення простору
Найяскравіше позитивна емоційна установка виражена в прямих ліричних зізнаннях, які свідчать про глибоку прив'язаність:

"Хорошіє самітним світище моє,
прозеленена Оболонь на острові."

Слова "світище моє" і "самітним" (як, можливо, авторське "самотнім, але освітленим") перетворюють хаотичний міський пейзаж на особистий, сакральний простір. Це не просто пейзаж, це внутрішній світ оповідача, який він вважає красивим, незважаючи на зовнішні недоліки.

3. Багатовимірність і Контрастна Гармонія
Свідомість оповідача обіймає всю різноманітність життя, не відкидаючи жодної його частини:

Він бачить "печерські елітні палаци" і водночас чує "жабу" та "малого дворнягу".

Він одночасно спостерігає як "вогняні самоцвіти" заходу, так і "кубла мух".

Ця здатність сприймати всі рівні реальності (від високого до низького, від краси до бруду) як одне ціле — і є ознакою здорової, потужної та позитивної ліричної свідомості. Оповідач не намагається втекти від дійсності, а залишається в ній, приймаючи її у всій повноті.

Саме завдяки цьому життєлюбному прийняттю — незважаючи на жорсткі образи — читач відчуває "наявність" і довіряє картині, бо вона чесна і максимально жива.